Вже другий рік світ трусять не реальні землетруси (хоча вони теж трапляються), а невидимі мікроорганізми. Ця нова реальність змушує нас перезавантажувати свою систему особистих цінностей та соціальних взаємодій. Через хмару безнадії і втоми по трохи пробивалися промінчики надії на порятунок з посередництвом дистанції, масок і найголовніше вакцинації. Природа цьогоріч як змогла, так і пробудилася. І ти розумієш, що час і тобі прокидатися та братися до відкладених справ. Зібравши відвагу в кулак, порахувавши вартість тестування ти наважуєшся покинути свій мікросвіт з тестуванням перед відвіданням магазину одягу на сусідній станції міської електрички. Дальші переміщення виглядають як висадка на іншу планету чи Місяць. Ще мить – негативний результат, як перепустка в літак, в тебе в смартфоні. Година і сорок хвилин, і Київ в чудові видимості з монстроподібними висотками, вітає тебе. Відчуття злегка затиснутих нервів очікуванні співгромадян, які ігнорують правила не тільки гігієни, а і часом здорового глузду в цілому. Варто сказати, що такі люди, що висовують ніс з-під маски як єдиний доступний протест проти завірусованої реальності є всюди, це не залежить від громадянства чи місця проживання. Але у віртуальній бульбашці здається, що в українських містах концентрація таких відчайдухів особливо висока. Насправді питання противірусної безпеки більш зарегульовано у Берліні, де штрафи та правила поведінки більш зрозумілі. Натомість в українській столиці все вільніше та кількість вільних інтерпретаторів встановлених правил вища.

Єдине, що тебе відволікає від цих тривожних переживань, це очікування відвідин книжкового магазині і місце в ручній поклажі для декількох нових паперових книжок, а також побачений після двохрічної паузи краєвид з літака…

Рендомна новина з стрічки соцмереж, що дуже солідне видавництво “Комора”, яке не має книжок в цифровому форматі і тому доступне для тебе тільки в аналоговому форматі, видало українською книжку твого умовного сусіда по локації, про локдаун в Берліні. Ти розумієш, що шанси купити солідні переклади балканської літератури не вийде. Бо ти купиш цю, на перший погляд, фігню.

Повна назва видання: Владімір Камінер Втрачене літо: Дойчланд курить на балконі. – Видавничий дім “Комора”, 2021. Переклад з німецької Сргія Жадана та Оксани Щур.

Далі багато бюрократії через яку я наважилася покинути свій берлінський балкон, розвіртуалізація з чудовою книгарнею Моя книжкова полиця (чи можна розвіртуалізуватися з книгарнею?) і томик від Владіміра Камінера в тебе в наплічнику. Автор німецькою описав свої карантинно-локдаунові спостереження за природою, людьми, а двоє перекладачів це все переклали для україномовного читача.

Треба розуміти, що автор книжки (як і багатьох інших культурних проектів) досить помітна фігура у культурному ландшафті німецької столиці. Про нього я дізналася на курсах з вивчення німецької мови, де він фігурував як один із прикладів різноманітної культури з часу об’єднання Німеччини.

Так от, повертаючись до балкону. Слід зауважити, що жителі європейських міст є дуже мобільні та соціально активні. Зустрічі, прогулянки, різноманітні клуби за інтересами (тут в Німеччині відомі як ферайни) дуже важлива частина життя мешканців багатоповерхівок та приватних будинків різного віку. Коли в минулий сезон більшості мешканців німецьких міст та сіл свої вихідні і відпустки довелося проводити в межах Німеччини, то для більшості це означало обмеження свободи пересування. Ті відчайдухи, що наважилися перетнути умовний кордон, були попереджені, що за впійманий вірус на межами місця проживання страхова компанія відповідальності не несе. Було скасовано велике число бронювань та резервацій. Одним із жартів було те, що канікули будуть на Балконії. Бо тут в Берліні, заквітчаний чи задекорований городиною балкон – це важливий атрибут міського життя.

Я прочитала книжку, написану про Берлін в час локдауну, в паузах між своїми справами в Києві. І вона мені сподобалася, я притарабанила її в Берлін, щоб дати почитати друзям. Що мене привабило в цих 203 сторінках (в німецькій версії було 192), вдало розділеного влучними ілюстраціями з короною тексту? Гумор, легкість і як би це не смішно звучало прихований оптимізм. І те, як за допомогою творчості та саморефлексії можна пережити важкі часи. З іншого боку досить вдало скомпоновані хроніки ковідного часу та погляд на політики урядів з позицій обивателів.

Сімнадцять розділів цих ковідних нотаток та рефлексій, що часто нагадують щоденник переносять нас в різні локації Європи, де автор та його найближче оточення переживало карантинно-локдаунові будні. Для мене особливо цікавим були умовні репортажі з землі Бранденбург, де людність поселень та ритм життя помітно контрастує з берлінським. Ми теж в свій час скористалися відмінностями в правилах та регіональним поїздом, щоб зустрітися в лісі і погуляти з дітьми більше, ніж два домогосподарства. Бо формально ми не порушували правила гігєни землі Бранденбург.

Не буду далі спойлерити далі, раджу добратися до цієї книжки свої шляхом і прочитати її. Чи змінила я свою думку про це видання після його прочитання? Так. Чи справила вона на мене вав ефект. Ні. Але ці замальовки з життя дуже цікаві, зокрема для розуміння культурного ландшафту в якому ти живеш. Якщо ми не втратили здатність іронізувати і жартувати, то в нас є добрі шанси наступні літні відпустки провести не на балконі.

І намагаючись зрозуміти яке буде це літо в німецькій столиці, хочеться зауважити, що цьогорічна історія цілком могла б мати назву Імфунгпас (паспорт вакцинації), як перепустка з Балконії. Але це вже зовсім інша історія, яку нам ще варто пережити. 🙂