Однією з особливостей цьогорічних новорічно-різдвяних свят було те, що багато цікавих речей для дітей були або ризиковані, або недоступні. Тому ми дуже добре зкомпенсували це книжками. Частина видань, з огляду списку минулого року, деякі ті про які ми писали, є також новинка збірка історій про творців Різдва. Мамський блог зробить короткий огляд прочитаного з коментаріями в якому форматі було б цікаво читати.

Перше – це “Нова радість стала” від Абабагаламаги. Це не щоб читати, бо це збірник колядок і щедрівок з нотами та кодами для прослуховування, а щоб розглядати. Неймовірні ілюстрації при детальному розглядання яких наповнюєшся різдвяним настроєм і стаєш щасливим. Книжка – концерт плюс візит до музею мистецтва.

Два – це “Червона одежина для маленької пташини” від видавництва Каламар. Навіть якщо у вас немає власних малюків, купіть її погортайте, почитайте і подаруйте знайомим, чи тим маленьким людям, які вам дорогі.

Три – це не про Різдво, але про радість і доброту. Неймовірна історія з ілюстраціями у цікавій техніці від Грасі Олійко “Історія, яку розповіла Жука”. Що робити з цим виданням від ВСЛ? Те саме, що і з попереднім.

Чотири – купіть дві, ми так і зробили, але треба було більше брати :). Це збірка, що оповідає, хто ті люди, що забезпечують нам святкову атмосферу. Дуже актуально у заточеному з пелюшок на споживацтво суспільстві. Автори різні, всі короткі історії класні. Це книжка “Хто творить Різдво” від видавництва Чорні Вівці

П’ять – як вже ідете до Овечок в гості, то зверніть увагу на ще одну збірку, але вже від однієї авторки. Засинати під історії про тваринок, що мають приготування та очікування свят дуже цікаво. “Різдвяні історії під подушку” від Наталі Пашинської гарна книжка для тих, хто любить слухати про пригоди тваринок, що розмовляють.

Шість – “Муха, дзвоник і Різдво” від Віки Мазюк у Видавництві Старого Лева. Ця історія для тих, хто вже добре читає і має час і натхнення на канікулах це зробити. Історія гарна, динамічна, фантастична з цікавими персонажами зі світу людей, тварин та чарівного потойбіччя.

Сім – це “Різдвяна історія” від Чарльза Діккенса у перекладі Івана Андрусяка від ВСЛ. Навіть якщо читали, то почитайте ще раз і різні екранізації подивіться також.

Вісім. Це українська версія різдвяної історії від Олександра Гавроша “Різдвяна історія ослика Хвостика”. Про неї ми писали тут Ми б дуже хотіли, щоб по ній зняли кіно чи мультик, бо дуже вона душевна і тому пишемо послання Всесвіту ще раз.

Звичайно є ще інші цікаві книжки до яких ми ще не добралися, чи закінчився наклад поки ми добралися. Однак радує те, що такі історії є. Тому Мамський блог бажає приємного святкового і зимового читання.

Багато чому діти вчаться підглядаючи за батьками. Це стосується і читання. Я дуже щаслива, що за останні десять років в українські сім’ї повертається мода на читання. Чому? Причин багато. Одна з них поява якісної друкованої продукції, цікавих книжок для дорослих та дітей. Цікаві малюнки, змістовні тексти від українських авторів та ілюстраторів, якісні переклади новинок та класичних творів суттєво розширюють спільноту книголюбів-читачів. Зараз дитяча книжка українською стала доступніша і різноманітніша. Щоб така тенденція була позитивною, треба формувати стабільний читацький попит.

Є категорія дітей, яким оці всі казкові історії з багаторазовими перетвореннями і обов’язковим щасливим кінцем не цікаві, бо вони гублять нитку і їм стає нудно. Для таких випадків важливо підбирати урізнаваних героїв і щоб з ними відбувалося щось динамічне і цікаве. Одним з прикладів таких історій є спільний проект Ірени Карпи та Наталки Гайди, який візуалізувався у книжці “День усіх білок” від видавництва Чорні Вівці.

Книжка цікава від першої і до останньої сторінки. Події відбуваються на межі лісу між середовищем життя білок і людей. Починається історія як дещо оновлена казочка про лісових звірят, що спостерігають за життям людей. Але вже через декілька сторінок сюжет закручується до міні детективу, а на останній сторінках стає досить напруженим. Книжка навряд чи підійде для читання перед сном чутливим дітям, але прочитати, щоб зрозуміти як реагують інші живі організми на нашу поведінку в природі і просто пореготати варто.

Дуже класно вписалися в пригоду собаки, які з опонентів в ході перепетій перетворилися на союзників угрупування білок. Все як в реальному житті, схожість казкових персонажів на жителів міських нетрів, що наступають на лісові екосистеми, дивовижна. Люди та тварини, що живуть по той бік лісу, так потонули в комфорті, що стали егоїстами.

Як і в кожній казковій історії в цій розповіді є мрія. Це бажання одного з головних героїв Кучерявчика літати, яке знаходить досить неподіване продовження. Важко розібратися, хто головний, а хто другорядний персонаж у цій історії, бо складається враження, що в боротьбу на захист довкілля ввязалися всі, про кого згадують у цій книжці.

Ми читали цю книжку чотрирічним сином в декілька заходів. Склалося враження, що для такого віку текст трохи на виріст. Він із задоволенням роздивлявся малюнки і розповідав власну версію історії про білок, після того як загубив сюжетну лінію. Старшій дочці, якій одинадцять років все сподобалося і вона прочитала цю історію за один вихідний. Мені ця історія сподобалася дуже. Можливо є декілька дуже емоційних діалогів, але ця історія і про боротьбу також.

Як і де читати. Та всюди і всім для того, щоб пройнятися позитивом героїв. Але активним дітям перед сном напевне ні.

І з цієї казкової історії міг би вийти чудовий мультик, або комікс. Деякі моменти хочеться ширше візуалізувати.

До цієї книжки я добиралася давно. Вона довго аноносувалася і вийшла в акурат тоді, коли ми перебралися до Берліну. Про неї писали в соціальних мережах. І ось нарешті влітку 2018 мені вдалося взяти цей примірник в руки, почитати анотацію. І знову відкласти цю книжку вбік. Вона виглядала мені як новий вишуканий десерт, який треба споживати у виключно святкових ситуаціях. З іншого боку ще в мене був підсвідомий страх прочитати цю книжку і зрозуміти, що історій, які описують сільські поселення як культурну глушину стало на одну більше. Це як спробувати екзотичний фрукт.

Чому таке відношення? Ця історія рецензувалася як історія однієї поїздки двох столичних жительок у глухе село Ясіня. Саме так я прочитала по діагоналі відгук на цю книжку, де протиставляється міський та сільський спосіб життя не на користь останнього. Хоча поспішу зауважити, що для цього карпатського поселення краще підходить назва містечко. Тут розмовляють дуже цікавим українським діалектом і слово ЙО має дуже багато відтінків, в Ясінях починаються багато цікавих гірських маршрутів і тут попри все добре збережена культурна самобутність. Такими, може трохи з кращою інфраструктурою, є гірські містечка в інших частинах Карпат, чи Альп. Справді це поселення вартує, щоб про нього написали повість. І не одну.

Допитливість пересилила всі ці страхи і в переддень Нового року почала читати цю таку дражливу для мене повість. І прочитала її за чотири заходи, роблячи перерви для передноворічних приготувань. Дуже задоволена, скажу Вам. Поспішаю ділитися цим.

Трохи про історію цієї книжки до читача. Видавництво Фонтан казок, на яке одна доччина подружка каже Фонтан книжок, оголосило черговий конкурс історій про сучасних дітей: “Напишіть про мене книжку”. Рукопис повісті Тетяни Стрижевської ” Файні товсті дівки, ЙО!” переміг  у 2016 році за результатами конкурсу. Проілюструвала видання Ольга Кузнецова. З початку 2018 року книжка у продажу.

Сюжет повісті простий і зрозумілий. За збігом обставин дві дівчинки киянки замість мовного табору в Пущі-Водиці потрапляють на невизначений (за моїм розрахунком близько тижня) в гори. Не можна сказати, що ідея подорожі однаково подобається обом подружкам. Зоряна та Мілана, або Мілка чи Мілася готувалися до іншого сценарію літніх канікул. В гірській садибі їх чекає чудова бабуся Катря, яка видається дівчатам мольфаркою чарівницею. Попри всі протести і деколи зовсім не дитячі витівки Зоряни відпочинок вдався і дівчата повернулися додому трохи іншими. Вони побачили гори, відкрили для себе інший світ в якому живуть їх однолітки і як на мене стали трошки людянішими.

Повість не має багатьох персонажів, тут крім Зоряни та Мілки та їх батьків, описані ще одна місцева родина  хлопчика Мирка, власне бабуся Катря та декілька людей з містечка. Є персонажі про існування яких ми знаємо, але вони перебувають поза подіями. В основному це шкільні подружки та хлопці, з якими дівчата спілкуються в час свого навчання в школі. Дуже тонко описано те середовище в якому ростуть столичні діти та те, як батьки і діти вибудовують свої стосунки.

Чесно мені трохи незрозуміле було слово товсті у назві повісті. Після прочитання повісті до мене дійшло, що це щось на кшталт “ладна кобіта”, яке мене колись шокувало в діалектах з іншого боку Українських Карпат. Взагалі це дуже добре, коли герої повісті можуть трохи дратувати своєю поведінкою, як наприклад надмірна Зорянка. Дівчинка в моєму розумінні дещо переходить межі ввічливого спілкування і деколи досить відверто грубить всім навколо неї. Саме тут прочитується тонка межа, яка проходить між самовизначенням підлітків і відсутністю виховання. Включається критичне мислення, де є неповага, а де просто захисна реакція. Я розумію, що авторка трохи “підтягнула контрастність” для своїх головних героїнь. Але саме така поведінка дівчат трохи бентежить, бо така поведінка є жорстокою для такого юного віку. Найприємнішим є те, що дівчата все таки сприйняли цю інакшість життя, яку побачили в садибі бабусі Катрі, відчули силу і позитив місця, де вони перебували. Готові повертатися сюди назад. Авторка піднімає дуже дражливу тему стереотипів та раннього дорослішання дітей, проблему людяності, яку люди гублять у погоні за правильним макіяжем чи дієтами. Справді життя не зводиться тільки до виживання в міських джунглях. Є такі чудові речі, як зорі у горах, простір і свіже повітря. Хоча у мене було застереження щодо опису і зображення територій поза великими містами, вони при прочитанні повісті зникли. Тобі добре там, де є люди, які тебе люблять.

Наступне, що добре вдалося авторці, це включення діалектів в текст повісті. Питання діалектів це ще одна дражлива тема сучасної літератури. Попри те, що деякі репліки літературної мови сучасних киян були для мене трохи незвичними, то із закарпатськими діалектом як на мене, все вдалося дуже чудово передати. Ні багато, ні мало, якраз скільки стільки треба і вдало вписано в контекст.

Завдяки Миркові  та його татові дівчата відкрили для себе інші місця Карпат: Яремчу, Ворохту, Рахів.

Після прочитання книжки хочу поділитися наступними міркуваннями:

• перемога повісті в літературному конкурсі цілком виправдана. Це справді книжка про сучасних дітей та підлітків;
• дуже вдало зроблена спроба розкрити сучасне мовне різноманіття через реальних носіїв мови;
• дражлива тема людяності, терпимості, поваги до людей незалежно від їх статусу піднята і висвітлена коректно;
• топографія Карпат виписана дуже добре, майже як в рекламному буклеті, хочеться туди їхати і побачити цю красу.

Ще не так давно я писала про те, що було би добре прочитати історію з життя сучасних дітей. І от я випадково витягаю з книжкового запасу придбаного влітку в Україні книжку з ключиком на корінці. Це з торби чи ящика від видавництва “Фонтан казок” у фанклуб якого ми з моєю дочкою Регіною входимо. Це те, видавництво, що перетворює трохи замулені джерела сучасної української літератури на чудові водограї. Повість надрукована у серії “Барвиста книжка” від іншого дружнього видавництва, але тією самою чудовою командою, бо є такою собі перехідною до дорослої. Що за книжка? Написала Тетяна Стрижевська, видало видавництво “Легенда” у 2018 році, ілюстрації від Ольги Кузнецової. Назва повісті: “Де є ESC з моїх халеп?”

Нижче торкнуся тих моментів, які я знайшла для себе як читач і що вважаю важливим для читання підліткам.

Почну з приміток. Вони дуже вдало вписані в текст. Їх тут багато, вони тлумачать на зрозумілу мову персонажів з популярних комп’ютерних ігор, сленгові слова що переважно стосуються комп’ютерних технологій.

Справжня життєва історія, яка відбувається у великому столичному місці. Головна героїня дівчина на ім’я Сніжана, у повісті просто Сніжка, яку неабияк захоплює віртуальний світ. Не те щоб вона у ньому постійно жила, але це важливий момент її життя. Для оточуючих вона трошки дивна, бо фарбує волосся у блакитний колір (що є дуже поширеним трендом для сучасної молоді і не тільки), носить темні блузки, бо не любить білий одяг. Її улюблений кіт Скіф, є представником котячих без шерсті. Разом вони утворюють парочку таких собі не таких.

Сніжка має друзів в школі і в будинку, де вона живе.  Авторці вдалося добре описати найближче і трохи дальше оточення головної героїні. Велике місто потребує великих ресурсів, в тому числі фінансових. Тому маму дівчинка бачить рідко, бо вона багато працює. Мама у Сніжки педіатр, відрізняється неабиякою витримкою, намагається бути в курсі справ життя дочки, але не влазити у її приватні справи. Тато, як згодом виявилося вітчим Сніжки, не так багато працює як мама, але з повагою ставиться до життя дочки. Він мобілізується тільки тоді, коли стається щось надзвичайне, а так віддає перевагу розміреному життю попри все. Цікаво, що життя сім’ї не ідеалізоване, але і не піддається критиканству і моралізаторству. Як на мене авторці вдалося вберегти той баланс в описах, а не в оцінках сімейних ситуацій. Життя таке як воно є. В одному епізоді Сніжка неабияк розсердилася на тата через салат Цезар, навіть наговорила йому дурниць. Згодом їй стало шкода за цю ситуацію і вона вибачилася та помирилася з татом. Насправді це дуже важливо в сім’ї вибачати один одного. Вмінню просити вибачення і вибачати діти вчаться у найближчих родичів.

Тут є все чим живуть сучасні підлітки. Дружба і сварки, закоханість і розчарування, розуміння та авторитаризм. Весь спектр підліткових емоцій вдалося вписати в цю повість.

Мені сподобалося як у повісті описано ситуації дружби і перших закоханостей. Дружба з Танькою (саме такий варіант імені подає Тетяна Стрижевська) це такий собі симбіоз – дружба. Як з’ясувалося він не може тривати завжди. Десь в середині повісті вони посварилися. Сніжка не відповідала запитам своєї подружки, яка завжди права. І хоча Сніжка справно виконувала всі доручення своєї найкращої подруги у шпигуванні за об’єктом бажань Тані, старшокласником Владом і помагала подружці у точних предметах в навчанні, подруга відмовилася з нею спілкуватися. Сніжка дуже переживає.

Головна героїня дуже скептично відноситься до любові і всім, що з нею пов’язано, але несподівано для себе закохується. Спочатку – це юнак (навіть не наважуся назвати його хлопчиком), який професійно займається музикою і має цілий ряд цікавих захоплень (артхаусне кіно) і уявлень про те (прикрашати його богемний стиль життя), якою має бути його обраниця. Сніжка захоплюється ним, бо він інший, не такий як хлопці з її оточення. Емоції емоціями, але здоровий глузд ніхто не відміняв. Ця історія закінчується з сльозами і розчаруванням. І тут ECS з халеп стає ще потрібнішим. І він виявляється поряд у повсякденному оточенні…

Десь між рядками ця повість акцентує увагу на стереотипах. На тому що ми батьки намагаємося нав’язати нашим дітям якісь свої стереотипні поведінкові кліше. При цьому ми забуваємо, що діти мають право власних рішень. Книжка може стати добрим ключиком для розуміння дітей підлітків їхніми батьками.

Ще би багато чого хотіла б я написати про цю повість. Але не буду. Прочитайте краще її самі. І те, що в тексті і між рядків. Там дуже багато цікавого. Не знаю, як оцінять її літературознавці, але ця книжка дуже добра для кращого розуміння стосунків між людьми. Дуже добра для прочитання дівчатам, щоб зрозуміти хлопців, хлопцям, щоб хоч трохи зрозуміти дівчат. Батькам  дітей обох статей взагалі дуже треба, щоб мати уявлення про те, про що приблизно думають і як сприймають дійсність їх діти. Авторка не тільки добре розуміє дітей, але ще може гарно це описати. За що їй моє персональне мамське дякую.

Коли читати? Найкраще довгими зимовими передноворічними чи святковими вечорами, коли замість снігу у вікно лупить груднева злива, чи очікувана відлига засипана сніговою крупкою. Скажу, що книжка варта того, що відлипнути від телефону чи планшету і витратити на неї свій час.

Моя дочка Регіна, коли побачила цю книжку сказала: – Клас, але мені тільки 10 років, а тут вже про цілування і бойфрендів. Прочитаю пізніше. І додала, примруживши око: Тільки нікому не віддавай цю книжку. Будь-ласка!

Приємного всім читання!

Не так давно,  з 29 травня по 3 червня 2018 року, відшумів восьмий за рахунком великий український читальний форум Книжковий Арсенал. Сучасні технології можуть не все, але багато, тому я стежила за ним з Берліну через соціальні мережі та коментарі друзів. За побаченим у мене сформувалися два списки і з’явилися нові технічно-логістичні задачі в списку планів на літо 2018.У цьому списку торкнуся списку номер один. Зауважу, що наш читачка цього літа відсвяткує свій десятий день народження. Їй ще цікаві короткі історії з красивими малюнками, а також вона читає вже довші твори. Але ілюстрації мають бути!

В українській ментальності є такий один мотив: Все найкраще дітям. Особливо це актуально для книжок. Те чого ми не можемо навчити їх самі, деколи може навчити книжка. І цим варто користуватися, повірте.

Ще якихось десять років тому пошук гарної дитячої, а головне цікавої сучасної книжки, був не простим завданням. Зараз все змінилося. І це прекрасно. Так як сучасні дитячі бібліотеки досить часто схожі на архіви, то варіантів отримати і прочитати гарну книжку не так багато. Треба купувати, а потім мінятися чи ще якимось способом.
Так як я не є експертом з дитячої літератури, але є споживачем і читачем, то хочу описати свій досвід формування списків покупки.

Якось так склалося, що українська освіта до недавна функціонувала залучаючи тексти класиків української літератури. Про сучасних цікавих авторів могли дізнатися тільки ті, хто спеціально цікавився. Те, що ми в широкому розумінні називаємо класичною дитячою літературою не дуже добре корелювалося із запитом потенційного читача. Було таке враження, що укладачі освітніх програм не знайомі, або мають хибне уявлення про потенційного споживача читача.

Складалося досить хибне уявлення, що сучасної дитячої літератури (особливо української не існує). Але є дуже багато ентузіастів, любителів дітей та літератури, які рятували і рятують ситуацію. Деякі з них змогли перетворити видання книг на популярну професію. І завдяки їм, у наших сімейних бюджетах з’явилася стаття витрат на книжки.

А тепер до справи!

1. Книжка, яку чекали. Казки Сашка Лірника – 2, яку видали у видавництві ”Зелений Пес”. Автор – унікальна людина, яка робить для дітей більше, ніж десяток інституцій, які ми утримуємо за свої податки.
2. Це книжки видавництва Фонтан казок. В минулому році завершили на День народжені привида. Все, що вийшло пізніше і також було презентовано на Книжковому Арсеналі будемо купувати. Справа в тому, що це видавництво, що публікує сучасних українських авторів. Їх треба підтримувати.
3. Далі підемо в гості до Старого Лева. Там є з чого вибирати. На цей раз точно Дівчинка, яка рятувала книжки (все, що перекладає Наталія Іваничук варте уваги, повірте) і дещо про детектива Носика докупимо. І ще в нас в Івано-Франківську є два місця, де книжками торгують агенти Старого Лева. Вони, хоч і дорослі, але читають дитячі книжки. Поганого точно, не порадять.
4. А-ба-ба-га-ла-ма-га – це знакове видавництво для нас. Там всі дитячі книжки шедеври. Їх як скарби можна передавати у спадок. На цей раз точно Улюблені вірші 3. Ще купимо Стонадцять халеп Остапа Квіточки ну і продовження пригод Юрка Туряниці.

Це була обов’язкова програма, тобто ті книжки, які можна купити не переглядаючи. У вільній програмі подивимося в книгарні Є книжки від  Віват, Ранок і ще тих, яких ми не знали досі. А що, поки ми тут своїм зайняті, люди роблять велику і цікаву справу. І ще книжечку про маленького песика від Карла Чапека. Я читала її колись на старому жовтому папері. Тепер її первидали. Трбе знайти.

І ще дуже хочеться, щось у Чорних Овець купити.

Далі буде… Ходіть на виставки книжок, бодай віртуально і Вам не буде нудно ніколи.