Це був другий візит нашої сім’ї до Хорватії. Першого разу ми тоді ще в трьох зупинялися в апартаментах в межах Макарської рів’єри. Там було чудово, людно і близько біля моря.

На цей раз ми вирішили пошукати апартаменти (їх тут на будь-який гаманець) трохи ближче. На що ми звертали увагу. Перше щоб це було не дуже шумне місце, невелика орієнтація на сім’ї з дітьми, але щоб це не була якась глушина, де можуть бути проблеми з медичним обслуговуванням. Після довгих пошуків ми знайшли невелике село на острові Паг. Там було просторо, тихо і близько до моря. В пішохідній доступності супермаркет, аптека (яка нам не знадобилася), пекарня з свіжим хлібом булками, декілька кафе з морозивом, а також сцена, де за час нашого перебування (тиждень) було два концерти з чудовою музикою. Звичайно, молодь там би трошки знудилася, але дітлашні все було супер. Апартаменти знаходилися в тому ж будинку, що і господарі. Приватність була забезпечена високими кущами і пальмами. Ми мали простору терасу, де діти могли гратися в спеку. Таке відчуття, що ти приїхав до хорватської тітоньки в гості.

Пляж було написано, що піщаний (це рідкість для хорватського узбережжя) і там був пісок в якому десь до 12 години дня дня греблися і великі і малі. В обід було дуже спекотно і ми йшли їсти і спати, або в тінь. Тільки після третьої дня гамір на пляж повертався. І доки не сяде сонце. Море в місці пляжу було неглибоке, діти були щасливі.

Спочатку склалося враження, що на цьому острові немає дерев, згодом ми знайшли декілька чудових дубових гаїв та соснових посадок. Також, коли їздили по острову знайшли чудовий кемпінг в сосновому лісі. Найбільш курортним є саме містечко Паг, але села виявилося також нічого. На відміну від материкової частини тут було більше простору.

Їжа в кафе та невеликих місцевих ресторанах щось середнє між фастфудом та національною кухнею, доступні багато варіантів салатів та морепродуктів. З дитячим харчуванням тут виявився невеликий сюрприз. Бо це середземномор’я і цілком нормально догодовувати дитину, наприклад апельсином. Дитяча їжа (баночки) тільки фруктова, або фруктово-кремова. Просто яблучка тут немає, яблуко-груша-слива я знайшла, а от з м’ясними банками виявилося проблема. Овочі в магазині (картопля, цвітна капуста, цукіні, морква, цибуля) були доступні. У нас були дитячі м’ясні паштети, то з м’ясом вирішили ситуацію теж. Було жарко і кількість їжі, яку ми потребували була менша, ніж зазвичай в Україні.

Власне тиждень тут ми дихали морем, слухали цвіркунів, сиділи на пляжі, їли морозиво і просто гарно проводили час разом. Один день ми виділили на Плітвіцькі Озера, бо тільки лежати на пляжі нецікаво. Також двічі по обіді, коли вже ніхто не хотів спати, їхали дивитися на містечко Паг в інші села острова, також купували сирні та винні сувеніри додому.

Слід сказати, що на цьому острові виробляють традиційні, але в моєму розумінні сучасні мережива. Це місце для неквапливого відпочинку. Море, сир, вино. Морозиво, пісок, море…Також можна придбати в якості сувеніру морську сіль, яку тут добувають з найдавніших часів.

Наступна наша точка на п’ять днів – острів Пашман. Перше враження – надзвичайно багато зелені. Відстань між нашими локаціями становила близько 100 км, але контраст з рослинністю був вражаючий. Пашман – це такий собі острів дача. Ні село ні місто, дачне містечко. Доріжки для прогулянки, вид на один безлюдний острів, неглибоке море біля берега. Найменший заповзав у воду сідав і починав там щось шукати, або вибирати камінці. Великою перевагою були дерева під якими можна було сховатися від полуденного сонця. Машина з морозивом, дуже багато дітей, довгий, але вузький, як у більшості хорватських локацій пляж. Було ось схоже на перебування у друзів на дачі.

Ми сиділи на пляжі, гуляли вздовж берега, каталися на машині по острові, сиділи в кафе і просто бродили вздовж берега витріщаючись на всеможливі плавзасоби.

До слова сказати, наш найстарший учасник мусів бути весь час на зв’язку, добрий інтернет був важливим пунктом в нашому списку побажань. Все працювало без збою та сюрпризів. Знову таки для любителів дискотек та інших курортних атракцій це місце не дуже б пасувало, однак для відпочинку від суєти міст та для сімей з дітьми це дуже добра локація.

Це були чудових два тижні на хорватський островах. Слід зауважити, що у другій половині липня тут спекотно, але практично немає поганої погоди. Нам вдалося один раз побачити грозу на острові Паг, і раз потрапити під невеликий дощ по дорозі до Плітвицьких озер (про який окремий пост тут).

За чим варто їхати в Хорватію? Перше за розширенням кругозору і для себе і для дітей. Не так давно тут була одна з найзапекліших воєн в межах Європи. Ті дороги, інфраструктура і взагалі позитив людей показують надзвичайну любов до життя та працьовитість. Це дуже добрий приклад для українців як не здаватися та боротися за своє право гідно жити. Наступне щоб гідно жити треба працювати і платити податки. У досить віддалених селах в ресторанчиках чи кафе нам видавали чек, де було вказано, як оподатковується та сума, яку ми платили. Це був не просто папірець, а звіт про транзакцію.

Друге за надзвичайними краєвидами. Море скелі, пляжі, дубові та соснові гаї, безконечні острови, всеможливі катери, яхти, човни, кемпінги, апартаменти, готелі. Таке відчуття, що більша частина Європи їде на канікули в Хорватію.

Третє – це море. Адріатичне море одне з найчистіших, солоніших і мальовничих морів Середземномор’я. Багато людей у відгуках зауважують, що море не має піщаних пляжів. Це правда, для комфортного купання треба купувати спеціальні капці. Але прозорість води, практична відсутність водних рослин роблять відпочинок біля моря чудовим.

 

Ця частина нашої мандрівки була найвідповідальнішою з огляду на те, що ми перетинали гори. Нам треба було піднятися з боку Австрії, проїхати довго через і спуститися на приморську рівнину поблизу Трієста в Італії. При прокладанні маршруту ми врахували відстань, але не врахували перепади висоти. Звичайно заблукали в Італії, але це була коротка екскурсія до гірської громади. Бонусом стала кава і  та італійське морозиво. Останні горбик через Доломіти здивував перепадом висот і тим, що там живуть люди. Здавалося в такій місцевості жодних шансів збудувати дорогу, але вона там була. Гірська річка з широченною долиною білого каміння, закладені вуха і ми в абсолютно іншому вимірі прибережної Італії. Наша ночівля була в околицях Ундіни. Ми мали достатньо їжі з собою і тому не зупинялися на обід. Та й власне серед скель і постійного серпантину знайти щось з обідами було проблематично. Ми об’їжджали міста, щоб засвітла доїхати до наступної точки. Вечеря, яка замінила обід звичайно складалася з піци, найменший їв ще свої баночні запаси. Фото з цього переїзду нема, бо в фотографа тряслися коліна. Є бажання приїхати сюди знову і побачити чудові Доломіти. Це частина Альпійської гірської системи, але зовсім інша, ніж були гори в Австрії.

Враження від побаченого були настільки сильними, що діти особливо не капризували. Єдиною неприємністю для всіх стали закладені вуха. Найменший мандрівник трохи розкис перед сном, декілька раз будився. Але на наступний день всі були в нормі і рушили далі до Хорватії через Словенію. До слова сказати власник апартаментів був досить бувалим мандрівником, порозказував нам трохи про свої пригоди.

Трієст – це таке собі місто фортеця, порт, пляж, збережена архітектурна забудова і модерні будівлі, туристи, містяни на безконечному пляжі. Багато сонця і найголовніше цей дух моря. Не запах, а саме відчуття, що ти біля моря. Переїзд північ Італії – острів Паг більшою мірою був схожий на екскурсію, ніж на переїзд. В зелено – сіру палітру раптово додалося багато відтінків блакитного, покритого легким серпанком хмар.

Ми доїхали до моря, всі перестали бути втомленими, діти роздивлялися кораблі, катери, витріщалися на чайок. Довго з дороги було видно великий порт з всеможливими конструкціями для розвантаження та завантаження суден. Ми майже непомітно заїхали в Словенію, так само несподівано доїхали до кордону між Словенією та Хорватію. Хорватський кордон перетнули досить швидко, хоча на відміну від європейських туристів мусіли чекати поки перевірять візи. Розслаблятися не було де, бо тільки невелика прибережна смуга була рівна, а далі нас чекали серпантини. Сказати, що центральні дороги в Хорватії відмінної якості це не сказати нічого. Автобан вздовж узбережжя прокладений через скелі і майже весь час на півночі видно море. Це трохи заколисує, але на відміну від гір, трохи і лякає втратою рівноваги. Лінія горизонту тоне в морі, а з іншого боку скелі нависають над дорогою. До острова Паг ми добиралися за допомогою парома, яких тут дуже багато. По дорозі зупинялися на закупи у містах та й просто зробити перерву. В цілому для обох дітей переїзд був нормальний. Найменший мандрівник спав ще по два рази на день, а школярка була рада, що вона не в школі. Чим діти розважалися в машині. Все можливі іграшки, що їм найбільше подобаються, ляльки, ведмеді, машинки, м’які та картонні книжки, іграшки з музикою (наприклад, ми докупили телефон, що говорив хорватською :)), олівці, блокноти, замальовки для старшої. З їжі на великі переїзди в нас меню непристойно скупе: непісочне печиво, палички, бублики, банани, яблука. Пити вода. Сок тільки тоді, коли їхати вже недовго. Північ Хорватії – це туристичний регіон, проблеми з торговими центрами (де можна знайти супермаркет, туалет, кафе) проблем нема. По дорозі ми закупили деяких продуктів (наприклад, італійських макаронів, пармезану), які в тому селі куди ми їдемо може не бути.

Перше враження від острова Паг – це суцільні безлісі невисокі горби. Але за горбами можна побачити справді багато цікавого…