Читати книжки – це добре дозвілля. Електронні книжки роблять таку нагоду можливою, якщо ти подалі від україномовних книгарень, а Амазон ще не навчився продавати українською. Дві речі, які сталися за карантинні роки, роблять читання та рефлексування від прочитаного більш наповненим та цікавим. Перше – це зростання доступність електронних книжок від українських видавництв, друге – це книжковий блогінг, влогінг і чублення у соц мережах.

Чому вибрано саме цю книжку?

Про книжку Євгенії Кузнєцової відомо стало із соцмереж. Про це багато хто говорив у Фейсбуці, на ютубі та в Інстаграмі, книжка увійшла до довгого, а потім короткого списку BBC, її оглядали блогери, її постили у соцмережах. Стало цікаво про що там можна запитати Мієчку, проте дочекалися виходу електронної версії. Не Амадока, але паперові книжки мають вагу і об’єм, а шафа не гумова.

Що відомо про авторку?

Що вона класна. Має свій ютуб канал, де аналізує різні важливі для суспільства та ідентичності речі, цікавиться цікавим і важливим. Також, що це її дебют в художній літературі. Євгенія Кузнєцова гарно описує деталі та робить цікаві висновки із спостереженнь рутини.

Про що розповідається?

Історія про дівчат різного віку, що зустрілися в садибі своєї бабусі. Це чотири генерації жінок, яких на літо об’єднав будинок з покинутим садом. Відчуття, що має щось статися присутнє з початку історії, авторка спритно ловить нас на гачок, однак не втрачає нагоди розвернути дещо неочікувано сюжет. Дві сестри, що приїхали до бабусі видихнути свої тривоги, переживання, їх кузина, чия сплановане життя повернуло не там і їй також треба до шелтеру, маленька дівчинка, яку мало що поєднує з присутніми, таке собі умовне родичання, дочка власниці будинку – всіх їх затягнуло у цю умовну неспішність і деяку ізольованість позаміського життя. Дівчатам треба поставити на паузу щоденний ритм, щоб обдумати важливі рішення. І всім їм треба пережити щось важливе.

Виглядає, як сюжет роману для жінок. Ні, ця історія не стільки про жінок, вона напевно більше про жінок. Про те як вони живуть і відчувають цей світ. Розповідь багатошарова. Бо на цей жіночий базис нашаровується і сільські пасторалі, які моментами про відчай, стосунки з світом поза межами України, страхи втрати чи помилки і бажання якось це все розрулити. І ще тут є чоловіки з різних шлюбів та стосунків та діти від різних батьків. І авторка запаковує ці всі рефлексії в одну літню історію.

Що сподобалося?

Як написано. Як завертається сюжет. Як прописані деталі, що формують образ героя цієї історії – будинку. Як показані стосунки в середині родини та з її новими та транзитними родичами. Як описана атмосфера місця, де збудований будинок. Родичі, діти.

Гарбузи та їх інстасторіс. Наречений японець та його способи долання перешкод. Такого ще точно не було 🙂 Сливовий сад. Бо в літературі до цього якось багато яблунь, вишень, черешень та абрикосів.

Розв’язка дилеми поїздки в Австралію для Мієчки. Те що будинок добре поремонтували.

Що не зайшло, або не дуже зрозуміло?

Спочатку думала, що Мієчка, це від Мія. Виявилося, що це Соломія. Мієчка і Лілічка – це звучання переслідувало як набридлива муха. Потім звиклося.

Може було б цікавіше, якби локації мали свої імена. Хутір, ставок, місто, містечко. За відчуттями, то десь південь Київщини чи Вінничина чи Черкащина. Але це суб’єктивне.

Кому буде цікава така книжка?

Це відносно легка, художня література, яка нагадує фільм. Книжка емоційна, цікава деталями, про життя як воно є. Перспектива авторки сучасна, реальна, і без трагізму, які ми бідосики. Головні героїні виглядають як досить реалізовані в професійному плані, їм треба розібратися з власним життям і своїми відчуттями. Книжка в певній мірі спонукає до погляду на повсякденні трагедії чи драми з різних перспектив. Тому буде цікава тим, хто любить читати про літо, локальні ландшафти, пошуки себе і розуміння свого оточення. Буде цікаво прочитати тим хто любить розглядати життя таким яким воно є, без зайвого пафосу і моралізаторства.

Що ще?

Гарний варіант для читання в дорогу, для відпочинку, для кращого розуміння реального світу та виховання терпимості до вільного інтерпретування суспільних норм і догм, любителям городництва та сторіс з гарбузами в Інстаграмі. Книжка доступна в паперовому та електронному форматі, що значно розширює кількість потенційних читачів. Чекаємо на екранізацію та нові книжки авторки. Це та добра історія про стосунки, яких нам бракує.

Земля зробила свій оберт навколо Сонця і ми святкуємо одне чудове свято, яке наповнює надією серця у багатьох жителів нашої планети, пірнаємо в атмосферу Різдвяних святкувань. Деколи ці святкування бувають вдалині від дорогих серцю людей, а деколи усвідомлюєш, що якось погубив споріднені душі на життєвому шляху. Тож час Різдва добрий час, щоб перезавантажити свої стосунки із всесвітом.

І в цьому дуже добре може допомогти історія від письменника, який любив людей, динамічні сюжети і написав вже майже 200 років тому багато гарних історій. Це все про Чарльза Дікенса, за допомогою творів якого ми можемо зануритися в атмосферу англійських поселень.

Чарльз Дікенс та переклади його творів добряче нас захоплюють, а деколи заплутують у шкільні роки. Його Різдвяна історія – це книжка не тільки для дітей, радше навпаки, для дорослих. Але вона чудова! Динамічна, захоплююча, присмачена справжніми чудесами і вірою в добро і милосердя.

Видання в українському перекладі Івана Андрусяка вийшло у видавництві Старого Лева, оформлене ілюстраціями Ростислава Попського, дизайн обкладинки Арт Струдія Аґрафка у 2020 році.

Сюжет книги переносить нас у Англію, в місто, мешканці якого активно готуються до святкування. Ми занурюємося в атмосферу цих приготувань і бачимо які традиції святкування Різдва мають тогочасні мешканці. Важливо зустрітися, мати святковий обід і поспілкуватися з родиною чи друзями. І ця атмосфера охоплює всіх, не залежно від рівня достатку. Але ні, не всіх. Є один герой, якому попри добрі статки бракує дуже важливого – це радості спілкування. І ця сухість, черствість, а деколи і жорстокість стають причиною того, що дядько вляпується в історію з привидами. І ця безтілесні створіння всього за три сеанси досить зрозуміло пояснюють цьому чоловікові, що, як і коли в його житті пішло не так. І цей любитель бухгалтерських книг, боргових зобовязань і торбинок з грошима змінюється. І як винагороду отримує здатність відчувати щастя від святкування Різдва.

Письменникові чудовим чином вдалося у п’яти куплетах донести до історію життя однієї людини з виписаними деталями того середовища, де він жив. І найголовніше, підкреслити важливість доброти, любові до ближнього, всього того, що робить нас людяними.

Мимоволі виникає відчуття, що останніми роками ми маємо вдосталь їжі, але дуже потребуємо живого спілкування, спільних обідів, посиденьок та теревенів, співів та ігор. Тому ця історія як про давні англійські міста, так і про сучасні мегаполіси.

Книжку варто мати в бібліотеці, щоб час від часу почитувати. Дуже підходить для читання вголос чи частинами.

Новина про свіжий роман Софії Андрухович “Амадока” крім радості, викликала іншу емоцію: “О, Боже! Який він величезний”. І це точно не літнє чтиво. Видання було переміщене в список очікування електронної версії, бо таким гросбухом можна і травмуватися при читанні.

І ось літні спогади спаковані у фотографії в телефоні, бо було так насичено, що фотоапарат, який важкувати носити, після крокусів, розпакували аж на фотографування перших грибів. І що з читацькими планами? Запропоновано читати на локальному книжковому клубі Амадоку. Очі бояться, а руки вишукують картку для оплати електронної книжки.

Спочатку читала у телефоні, відкладаючи в моменти, коли ступінь описаних жахів змусіла б заплакати Стівена Кінга. От просто задихаєшся і мозок витягує з глибин пам’яті свої заплутані клубки сімейних історій. Робиш перерву і читаєш далі.

На вказаний час я так і не встигла прочитати Амадоку і в засіданні клубу участь не взяла. Знаєте, не найкраще чтиво у сірості листопадових днів. Дочитаю, коли буде сила, бо погрузла в болтистому грунті спогадів головних героїв.

Фрагменти сюжетних ліній не бажають зав’язуватися в один вузол і це спричинює страх, що щось важливе було пропущено. Перечитую ще раз і переношу книжку в електронну книжку, там так легко не загубиш. Читати було емоційно важко. Цікаво, як авторка себе почувала під час написання? Це дуже виснажливо так порпатися в старих ранах, вишукувати в мотлосі речей аргументи на користь чи заперечення вчинків.

В частині про Домонтовича якось читання вирівнялося і затягнуло. Складаємо пазли тієї ніби недавньої нашої історії далі. Не всі вони збереглися добре, як понівечені скульптури Пінзеля, але є відчуття, що вони ці білі фрагменти історії десь тут поряд.

Після прочитання роману постало дуже багато запитань про минуле, зросла впевненість, що ми маємо відтворювати дерево свого роду і шукати свою ідентичність. Бо це самовідчуття і сприйняття може бути іншим, ніж нам в свій час розказували. Пам’ять тих, хто жив тут раніше зобов’язує нас це робити.

Софія Андрухович пише довго, складно, глибоко. І це часом є перешкодою до того, щоб познайомитися з її творами. Мене не лякають великі твори, але тут я декілька разів тонула не до кінця розуміючи, хто кому яким родичем доводиться. Розуміла, що розв’язка буде несподіваною, але читала далі. З цього роману цілком могла би вдатися трилогія чи дуже крутий серіал. І це дало б можливість без страху заглянути на карту у пошуках Амадоки, яка так дивно зявилася, а потім зникла з карт стародавніх (чи не таких уже і давніх) картографів. А може ми просто ще не відшукали ту саму мапу у архівах. Очевидно одне, що історії маленьких міст ховають в собі великі таємниці. І розуміння того, що відбулося в історії двадцятого століття потребує топографічного рівня картографування.

Цей роман читався в літаку між Берліном і Києвом, в берлінській підземці, де на виході можна спіткнутися об пам’ятники про знищених євреїв відомі, як Камені спотикання, в перерві між справами на Лютеранській в Києві. До крапки добралася вночі, бо дуже хотілося знати чим і як ця історія закінчиться. А виявилося три крапки в кінці. Чи може знак питання? Варто почитати, коли прагнети красного письменства та любите заплутані сюжети.

Складається враження, що ця книжка чекала на нас у книгарні, гублячись поміж конкурентами з більш яскравими обкладинками. Але ми знайшлися. Як головний герой книжки зустрів бджіл і після цієї пригоди його життя заграло різними фарбами.

Авторка з Словакії Сімона Чехова написала і проілюструвала одну ну дуже теплу історію, де переплелись самотність, випадковість, захоплення, послідовність занурення в нову справу і радість. Цей переклад пані бджолярки, бо авторка є пасічницею, вийшов у видавництві Апріорі і якось не був досить голосно розрекламований. Хоча Мамський Блог вважає, що це чудова пізнавальна книжка, з приємними заспокійливими ілюстраціями, яку варто прочитати і дорослим, і дітям.

Головний герой жив у місцині самотній і сумний, доки біля помешкання не з’явився рій бджіл.

Спочатку поява сусідок розхвилювала Йожко, але в нього була чудова книжка і він розібрався, що має робити далі. А роботи було багато! Майструвати новий будиночок для бджіл, спостерігати за ними і ще багато цікавого і невідомого.

Ця нова турбота так захопила Йожко, що він зовсім не помітив, як перестав почувати себе самотнім і сумним. А це важливо, погодьтеся.

Крім чудової історії, в книжці є пояснення як на пасіці називаються різні пристосування та інструменти. Допитливі читачі знайдуть пояснення звідки береться мед і як влаштована бджолина сім’я, що відбувається в середині вулика.

Мамський блог радить мати таку книжку в бібліотеці, бо її можна розглядати і читати довго і цікаво. Це гарна ідея для читання батьками дітям, а також тим читакам, що тільки вчаться читати. Зловіть цю книжку, як Йожко зловив бджолиний рій і ваше життя стане цікавішим!

Ми вже оглядали одну цікаву, зручну для мандрівок та привабливу для дітей і дорослих книжку з серії Цікава Україна видавництва Крокус тут. Поки (ми дуже на це очікуємо) збираються ідеї та пишуться нові книжки, оглянемо ще одну книжку яка має назву “Велике перевтілення”. Це дуже змістовна і добре проілюсторована відповідь на запитання: Звідки беруться жуки?

Жуки це такі собі комахи, які мають крила для польоту, а також зверху захисні крила, що захищають нижні крила від пошкодження. Інші назви щодо цих комах – це твердокрилі комахи. Це одна з найбільш комашиних компаній, що за різноманітністю свого вигляду, яскравістю та оригінальністю дизайну може позмагатися тільки з лускокрилими метеликами.

В світі існує багато різних жучків, жуків малюків та жуків гігантів. Вони бувають більш примітні і майже невидимі завдяки доброму маскуванню. Об’єднує жуків схожий цикл розвитку, де є яйце, личинка, лялечка і доросла особина імаго. Отут і починається магія.

Авторка книжки Валя Вздульська та художниця Оля Музиченко добре постаралися, щоб у читачів сформувалася повне уявлення у світ жуків. Видання дає нагоду отримати естетичну насолоду від вдалих натуралістичних ілюстацій, розвивати критичне мислення та пізнавальний інтерес. Зробили авторки це за допомогою життєпису дуже елегантного жука рогача. Читачі отримують добру інструкцію, де в природі можна побачити і як почути цю комаху з твердими крилами та елегантними мандибулами на голові.

Виявляється, що для того, щоб з яйця утворився справжній дорослий жук, треба набратися достатньо терпіння і жукам, і спостерігачам за ними. Ця історія перевтілення може тривати декілька років.

Чітко і зрозуміло з цієї книжки стає і те, чому важливо потурбуватися про збереження і запобігти знищенню середовища проживання жука рогача, та і інших комах також. Дубові ліси, дуже добре показані в книжці в різні пори року, тут грають особливу роль. Спостережливий читач може побачити в книжці сезонні зміни дубового дерева, особливо цікаво цвіт, а також типові рослини дубового підліску анемону лісову, фіалку лісову, ряст.

В цілому історія дуже цікава, пізнавальна і вартує того, щоб мати її у приватній бібліотеці. Книжка підходить не тільки молодшим школярам, а й допитливим дошкільнятам також.

Читайте якісне і гарно проілюстроване від українських авторів.

Весна – час оновлення. Книжка від видавництва Крокус, що якнайкраще пасує до цього настрою. Коротка історія з художнім текстом та фактами із життя найвищої вершини Українських Карпат, яку написала Катерина Міхаліцина та дуже тепло проілюструвала Світлана Балух нам з п’ятирічним сином дуже сподобалася.

Гори – це простір. Гори – це висота. Гори – це щастя. І сидячи тут у неймовірно рівнинному Берліні, ми подумки за допомогою цієї чудової книжки переносимося в Карпати. Вирушаємо в мандрівку на Говерлу, яка в цій історії заквітчана рододендроном, якого ми всі знаємо як червону руту. Йдемо шукати червону руту:) І знаходимо її, зустрівши по дорозі інших мешканців і гостей (часом не дуже чемних) цієї гірської вершини.

Ні, нечемні гості, це не овечки, а дехто інший. Це не дуже добре проінформовані про гірські ландшафти люди. Насправді ця вершина дуже символічна для українців, це найвища точка нашої держави і одне з дуже популярних місць літнього гірського відпочинку. На жаль, відсутність досвіду відвідання таких місць та ігнорування правил поведінки засмічують та руйнують середовище проживання живих організмів.

Але всіх цих відвідувачів обєднує бажання зануритися в світ пригод і відкриттів. Бо Говерла це гора – загадка, гора – сюрприз і гора – чудова нагода подивитися на цей дивний світ згори. І побачити багато всього одночасно. І хвилясті від минулорічної трави полонини і неймовірний цвіт високогірних квіток і манюсінькі поселення в долині. Це якщо гарна погода.

А коли хмари вирішили, що буде дощ, то відчути неймовірну секретність своєї експедиції і пережити мінливість стихії.

Багато хто приходить в гори слухати їх і насолоджуватися почутим. Є в цій історії і такий епізод. До речі ця ілюстрація найбільше всього сподобалася малому читачу. Насправді у горах ти завжди ближче до зірок.

Наша сім’я дуже любить мандрувати: бизько чи далеко, довго чи на один день. Особливо ми любимо гори. І тому книжка про Говерлу занурила нас у спогади та надихнула на нові мандрівки. Таких книжок про природні ландшафти хотілося б бачити більше і частіше. Бо в Парижі і Венеції у наших книжкових мандрівках, ми буваємо частіше, ніж у Карпатах, Медоборах, заплаві Дунаю чи безлічі інших цікавих та неймовірно атмосферних місцях.

Текст цієї короткої історії доповнюється фактами про гірські ландшафти та Говерлу, для батьків, які бажають розповісти про Говерлу більше є ряд актуальних лінків.

Ілюстрації до цієї історії неймовірні. Точність передачі ландшафту та кольористика дуже вдало переносять нас в цю місину. Кожна наступна генерація дітей має свої особливості візуального сприйняття і часто малюнки, які подобаються батькам, не заходять так само їх дітлахам. У цій ситуації в книжці Говерла візуальна частина, особливо фрагменти з рододендроном та нічна ілюстрація в наметі, захопили обох.

В яких ситуаціях буде добре читати цю книжку? Це всесезонна розповідь, хоча описана літня Говерла, яку можна читати перед сніданком, перед сном і обіднім дріманням. Мяка обкладинка і формат книжки добре підходить для читання в дорозі, мандрівках, там, де треба почекати чи зробити паузу від рухливих ігор.

Детальні малюнки дають змогу відволіктися на інші деталі такі як чорниці, ожини, мох, лишайник, овечок, що пасуться на полонині.

До речі, а порахуйте, скільки овець пасеться на говерлянських схилах? А попереду? А позаду?

В цілому чудово, що видавництво Крокус започаткувало таку серію “Цікава Україна” і взялося друкувати невеликі, але змістовні книжки у мякій обкладинці.

Читайте про Говерлу і надихайтеся на підкорення нових вершин.

Чекатимемо на нові гірські книжки про крокуси, шафран, де в горах закінчується ліс і де сховалися ведмеді. 🙂

P.S. А на завершення фрагмет ілюстрації, яка дуже сподобалася батькам.

Квітка крокус – це весняний відчайдух, які попри мінливість погоди у цей час, зафарбовує наше ранньовесняне буття у яскраві кольори. Це дивовижно ніжні та водночас витривалі квіти. Часто вистромлюють свої ніжні пелюстки крізь сніг, тягнучись до світла, розстилаючи неймовірні килими серед минулорічного листя. І в дикій природі і в невеличкому міському садочку крокуси неймовірні.

• 

Тому не випадково, що реалізуючи ідею створення дитячого контенту, творча команда назвала своє видавництво іменем цього ранньоцвіту. І з 2019 року видавництво Крокус радує нас кольоровими і змістовними моментами. Наші віртуальні стежки перетнулися в соціальних мережах відразу після створення такого виробництва дитячого щастя, і з того часу Мамський блог надихається успіхами цього чудового видавничого проекту.

Перше, що зігріло нашу душу, це особливо тепле відношення команди видавництва до природничої тематики. Справді, попри бурхливий розвиток дитячого книговидавництва, цікаві дитячі книжки на тему довкілля та природного середовища в якому власне зростає дитина, зустрінеш не часто. Тому, коли у видавництва з’явилися серії Цікава Україна та Про природу ми затамували подих і стежили за новинками.

Продукція цього дитячого видавництва досить прицільно реагує на декілька запитів дитячої читацької аудиторії: зручний формат, оригінальні ілюстрації та зрозумілі дітям тексти.

Що зацікавило нас особливо?

Перше, це тепле, легке запрошення до відкриття здавалося б звичних речей з дитячої перспективи в книжці Валентини Вздульської “Я – Кіліманджаро”.

Друге, це неймовірно яскрава і свіжа серія книжок Цікава Україна. Про яку ми напишемо більше, бо це класні книжки.

Третє, це Книжка в якій можна побродити і щось цікаве знайти “Дивний лис і дивний ліс” від Галини Кирпи

Четверте, це історія, яку з-під води для нас дістала Катерина Міхаліцина і розмалювала Оксана Драчковська Томо та його кит.

Що ще? Тут є ще, скажу я вам.

Наприклад,

• книжки авторства Оксани Лущевської, яка неймовірно задовольняє запити найменшої читацької аудиторії;
• історії білінгви 100 казок Мами Гуски та Гарбузова відпустка;
• порція реготу в книжці Лімерики від Сашка Дериманського.

• 

А як же ж класика дитячої літератури, морщачи чоло, запитають досвічені дитячелітературознавиці і знавці. Запросто, є тут і таке теж.

Відомо, що скандинавська література відрізняється простим описом складних життєвих ситуацій, безліччю важливих деталей повсякденного життя та купою інших речей з терапевтичним ефектом, які роблять всіх і дітей і дорослих більш стійкими до негараздів. Тому такі історії зі Скандинавського півосторова є досить популярними серед дитячої аудиторії багатьох країн світу.

І вони вважаються новою класикою після визнання національними та міжнародними професійними спільнотами та за відгуками читачів.

Видавництво Крокус має в своєму портфелі (скоріше, це картата торба у квіти):

книжки Марії Парр з Норвегії у перекладі Галини Кирпи;

історію про Ліннею від Кристини Б’ерк теж переклала пані Галина;

пригоди Булькала від Руне Белсвіка з Норвегії, який був в Україні під час презентації перекладу своєї книжки українською;

історії від німецької авторки та ілюстраторки Крістіни Андрес для читання найменшим читачам.

Ще для малюків, які швидко дорослішають Видавництво “Крокус” приготувало історії про Лукаса, в перекладі з норвезької від Наталії Іваничук, авторства текстів Югана Б. Мйонеса та ілюстрації Ошільд Ірґенса

Ну а щось дуже модне? На рахунок модності не підтвердимо, а от актуальності так.

Дві сучасні книжки, про важливі аспекти людської фізіології, видані в Крокусі, дуже гарні.

Одна чутлива тема, це народження братика чи сестрички, що перевертає світ малюків і викликає купу питань, описана в книзі від Камілли Оттерлей та Лєне Аск у перекладі з норвезької від Ірини Сабор і має назву “Привіт, маля!”

Друга суперчутлива, важлива – це тема початку менструального циклу. Її видавництво переклало з англійської за допомогою Антоніни Ящук. Автори текстів Юмі Стайнз, доктор Мелісса Кан, класна візуалізація від Дженні Летема. Український переклад консультувала жіноча лікарка Наталя Лелюх, просвітницьку роботу в сфері жіночого здоров’я якої важко оцінити. Повна назва цієї книжки: “Поговоримо про місячні. Зрозумілі відповіді на зовсім не дурні запитання”.

Поки пишеться цей пост на Мамському блозі, впевнені що Видавництво “Крокус” готує для вас щось цікавеньке. Тому радимо звертати увагу на квітку крокуса на обкладинці, якщо ви шукаєте почитати, щось цікаве, кольорове чи актуальне.

Не проґавте!

Зима цього року була особлива, бо далеко не намандруєшся. В січні ще якось вдавалося протриматися від спокуси засумувати, а от в лютому рутина зовсім затягнула нас. Рятівними томиками (якщо так можна сказати) зовсім несподівано став дитячий детектив. Вірніше ціла добірка дуже цікавих детективних історій. Їх збирала наша старша читачка і вони сподобалися нашому молодшому п’ятиітньому читачеві.

Цих історій авторства польського дитячого письменника Мар’яна Орлоня є три, і вони в різні роки в перекладі Наталки Малетич були видруковані Видавництвом Старого Лева.

Події історії розгортаються в невеликому польському містечку, куди перебрався детектив на пенсії пан Носик з своїм псом Кубою.

До речі цей персонаж дуже цікавий і захоплює слухачів та читачів з перших сторінок. Ми взяли лупу для антуражу, улюбленого лемура, бо він теж полюбляє детективи та під настрій гармоніку і взялися розплутувати загадкові історії разом з головними героями.

А остання пригода, яка насправді знайомить нас з головними героями, детектива Новика пов’язана із одним цікавим персонажем та однією крадіжкою.

• 

Цей дивний персонаж навіщось, що пес Куба відразу з’ясував, начепив штучну бороду. А через крадіжку важливої сімейної реліквії одного поважного пана, може серьозно постраждати репутація іншого добродія. Тому за діло беруться двоє досвічених детективів.

• 

Не можна сказати, що гіпотези двох детективів співпали, до певного моменту у кожного з них була своя версія. Крадій трапився не дуже досвічений, його власне вабила не сама річ, а таємниця яку вона мала розкрити, тому він залишив сліди. По який крок за кроком рухаються головні герої.

Книжка написана чудовою мовою, сюжет розкривається без провисань та надмірного поспіху, події описані в книжці добре сприймаються на слух. Є звичайно слова, дуже цікаві імена значення яких варто додатково пояснити, однак це робить процес ще цікавішим і захопливим.

• 

Події описані в детективній повісті відносять нас і до потреби знати свою родину і трохи глибше розкривають, як важливо щоденні звички, приятельські теревені. Все це, попри динамічність детективного жанру, автор дуже майстерно вплітає поміж рядків твору.

• 

Особливий інтерес у малого читача побудив пес Куба. Який на основі почутої інформації, зробив висновок, що зрозуміти собачу мову і головне поговорити з псом на рівних, можна буде тільки тоді, коли ти довго будеш працювати детективом.

Декілька слів про ілюстрації. Попри те, що вони чорно-білі, а сучасна генерація бажає кольору, вони чудові. Особливий стиль, притаманний коміксам чи гумористичним журналам, створює передумови для додумування кольорів та розвитку уяви.

Що сказати, перша книжка з цієї серії цікава, динамічна, багата на події, але не первантажена деталями. Ми читали по частинах, без прив’язки до розділів, багато коментували та обговорювали. Ну, а що ще робити довгими темними вечорами лютого.

Цей літературний твір потрапив до мене випадково. Ми собі тут в Берліні дитячий обмін книжками організували. Так до наших рук потрапила книжка з лаконічною назвою та темними сторінками Кажан Жан.

Забігаючи наперед скажу, що кажаняча тема цікава дітям в багатьох аспектах. Головна інтрига полягає, що кажани загадкові тварини (не казкові, а справжні), яких важко побачити, бо основна їхня життєдіяльність припадає на темну пору доби. З обкладинки на нас дивилася дівчинка позаду якої (як потім виявилося не позаду, а заплутані у волоссі) сиділи три чудові меленькі кажани. Текст книжки написаний білим на чорному був проілюстрований фрагментами з життя кажанів,

До слова сказати, що видавництво було мені зовсім незнайоме і не випадково. Я згодом дізналася, що власником цього видавничого проекту та автором твору є відома скандалістка (закреслено), шляхетна пані на ім’я Оля. Вона є мамою трьох дітей і вирішила, що в цьому житті у неї не реалізована ще важлива місія, бути авторкою казкових історій та повчальних книжок для дітей. Ну, ок, подумала я. Людина заснувала для цього видавництво, тож має серйозні наміри і мабуть потужну команду помічників.

Тепер до реальної чи мабуть казкової історії. Я прочитала її повністю. Мій син заснув на моменті про школу, де директором був пан Вурдалака. Перед тим він уважно роздивився всі ілюстрації, де його зацікавили крила і зуби кажанів. Запитав про кротів, і чому одному з кажанів стало погано, також поцікаввся чому дівчинка сидить на хмарі і потім зауважив, що в неї є крила. Ілюстрації чудові. Текст, якщо чесно вийшов трохи плутаний. Ідея хороша на прикладі з життя кажанів чомусь (але в книзі це якось затерлося, коли кажан обпікся) навчитися чи щось осмислити. Дві ідеї подолати страх та іти за мрією приписані вже в кінці тексту і губляться поміж страхів, які викликає лікар Упир Чортович (чому вона його так назвала? він же все таки рятівник). Моментами складається враження, що авторка проговорює якісь свої дитячі та дорослі страхи (але не дає підказок як іх подолати), наприклад, заплутаних кажанів у волоссі.Чи паню Совелію, котра розлучилася з чоловіком. Кажаняча школа теж не місце радості, а радше страху. Тема відвідин церкви з органом якось дуже білими нитками пришита. Нічого, що церковні відправи у той час доби коли кажани сплять? Авторка чітко прописала (близько опівночі) час активності кажанів, а потім про орган в церкві. Образ дівчинки ангела, як уособлення добра в ультрамодних кросівках. Чи солов’я, що читає реп. Окремі слова запозичені з повсякденної мови (порядки, калабані, фіранки, цьоця, зашмарканий) слова трохи випинають з тексту. Але в цілому, якщо не заглиблюватися в деталі історія кажана Жана відбулася, як і презентація книги. Позитивним є той момент, що люди з телевізора (а з авторкою ми познайомилися саме завдяки її діяльності в телевізійних програмах та скандалів з ними пов’язаних) радять читати книжки. Дебютна історія від шляхетної Олі (саме Оля, а не Ольга написано на обкладинці) вийшла трохи заплутаною, з цікавими малюнками, але аж ніяк не скандальною.

Коли краще читати, а коли ні? Для подолання страхів. Як наприклад, Жан жив у темряві, кажанята скакали на скакалці з сушених червяків та гралися у м’яча змотаного з видертого з людей волосся і нічого всі вижили і навіть мрію здійснили. Чи коли хочете потренувати уважність у дитини. Де авторка використовує частину слова ультра-, чи її твердження не співпадають по часу, фактах і т.д..

Вразливим дітям не варто перед сном, бо директор Вурдалака і лікар Упир не сприятимуть рожевим та світлим снам.

Малюнки кажанів дуже чудові та їх можна використати для складання власних історій. Більше про кажанів від науковців тут

І до речі кажани заплутуються у волосся тільки в нашій уяві. Декілька наукових фактів про рукокрилих