Маєте бажання поговорити з дітьми про добро і зло. Є чудове рішення від музичного гурту Танок на майдані Конго. Фагот та Фоззі презентували ще влітку 2015 чудовий анімаційний кліп про українського супергероя. Візуалізував, та що вав! цю історію Сашко Даниленко. Хто не знає де і як шукати, то можна нижче переглянути відео з офіційного каналу ТНМК

Але мова сьогодні піде про книжку, яку видали роком пізніше і де домінує текст, а не візуальний ряд. Вийшло теж дуже цікаво. Головний герой стриманий, справедливий та суперсильний Гупало Василь з яким головний оповідач книжки Левко Триндун познайомився на ярмарку.

Події розгортаються десь в околицях Миргорода та на берегах малих та не дуже річок, що впадають в Дніпро. Є в книжці більш детальні топографічні подробиці, але, то вже самі, будь-ласка читайте. Ще тут є і про порятунок від німих людей, що спочатку були розбійниками, а потім змінилися і стали жити звичайним хліборобським життям. Але, на жаль не всі, бо у лісі, час від часу, давали про себе знати різні місцеві розбійники та й усілякі зайди. Тому рятувальних робіт для Василя, який гупав усе зле завжди вистачало.

Ще, нігде правди діти, виявляється, що поганих трафунків стається більше, ніж є на світі надзвичайних героїв. І не завжди, коли приходиш малювати, то тобі це вдається, бо люди замість позувати для колективного портрету можуть розпочати бійку і доведеться всіх втихомирювати.

Ще з перших сторінок оповіді читач може познайомитися з цікавим жіночим персонажем. Це молода жінка, яку звати Премудра.

П’ять з половиною пригодницьких історій завершуються так, що далі буде… Ми будемо з радістю читати продовження цієї історії.

Кому і як читати. Ця книга ддя неспішного читання, обговорення і коментування. Цікава і дітям і дорослим. За її мотивами можна малювати, грати ігри і робити пригодницькі та мистецькі квести. Гупало Василь між іншим ще чудові глечики робив. Все більше нічого не скажу, прочитайте будь-ласка цю чудову книгу історій, які пережив Гупало Василь.

Якщо бажання надихати свою дитину власним прикладом читання є, а можливості осилити дорослу книжку немає, Мамський блог має одну перевірену ідею. Берете одну дитячу книжку, читаєте, регочете і наступні два-три дні читає і регоче ваша дитина. І читаєте, і гарний настрій маєте, якщо до рук потрапила повість від Сашка Дериманського про вчителя початківця Остапа Квіточку. Видало цю книжку поважне видавництво Абабагаламага, проілюстрував у досить цікавий спосіб Максим Паленко. Книжка побачила світ ще у 2016 році, зявилася у нашій бібліотеці минулого літа і цієї весни нарешті потрапила нам перед очі.

Забігаючи наперед хочу сказати, що цю книжку я рекомендую читати і дорослим. Письменникам у якийсь дивний спосіб досить часто вдається передбачити майбутнє і в деталях розписати розстановку сил добра і зла. Тому якщо глибокий аналіз сучасної дійсності змушує переживати негативні емоції, скористайтеся сміхотерапією від Сашка Дериманського.

Події відбуваються в двох паралельних реальностях: в кам’янистому та темному потойбіччі, де панує дивна атмосфера хаосу та безладу та невеликому поселенні, де життя іде своїм плином з купою щоденних проблем і порядку теж не дуже багато. Історія починається з лайки, яка була оцінена моніторинговою службою потойбіччя як прокляття на адресу новонародженого хлопчика. Для служителів темних сил це дуже велика вдача таке зафіксувати, але для співробітника пекла Вельзепера це стало початком великих проблем. В іншому світі, хлопчик якого облаяла у пологовому будинку акушерка виріс, вивчився на вчителя, отримав перше робоче місце і встигає у кожному місці зібрати неймовірну кількість халеп. На обкладинці ілюстартор зобразив головного героя з букетом його смішних і не дуже халеп.

Деякі ситуації в житті можна охарактеризувати як повний триндиць. У цій історії він приходить до всіх по черзі, а деколи і одночасно: до колективу школи, коли туди приїздять інспектори, до інспекторів, коли їхня перевірка набуває несподіваних оборотів, до мешканців потойбіччя, коли в них наступає демократія і владу захоплюють грішники, до напівгаспида Вельзепера, коли він розуміє, що дарма ловив кажанів і ще в багатьох випадках. Але і такі ситуації завершуються добре. Книжка має певний психологотерапевтичний ефект: не треба боятися бути смішним і не втрачати оптимізму через халепи.

Книга цікава, динамічна та оптимістична не дивлячись на різноплановість персонажів. Оскільки книга була анонсована як пригоди молодого вчителя, то очікувано було трохи дізнатися і про його учнів. Але історій про учнів у цій повісті майже не було.

І дуже б хотілося прочитати продовження історії та дізнатися про подальшу долю героїв. Чи вдалося Остапу Квіточці змінити життя в школі, чи став він вчителем. Ну і як склалося життя в закоханих мешканців потойбіччя в реальному світі після того як вони побачили небо. Ну і чи написав і захистив докторську Павло Панасович. Цікаво, правда?

Можна читати у жаркий літній день ховаючись в холодку і вишукуючи в мисці полуницю чи черешню, або в літню прохолодну мряку посьорбуючи какао, чи уголос з друзями на відпочинку. Приємного читання!

Коли в серці Києва вирував Книжковий Арсенал, наша мамсько-дитяча команда вперше ночувала в наметах на березі річки Дам в околицях Берліну. Спільного між цими подіями було те, що і перша і друга відбувалися в чудовому українському середовищі.Так як ми в Берліні, а подія була в Києві, то спробуємо на основі аналізу всіх навколоарсенальних постів та репостів у соцмережах, статей та анонсів видавництв скласти свій список літературних бажань. І хоча левова частка подій стосувалися дорослої літератури, одна ми за перевіреними лінками та відомими тільки мамському блогу віртуальними стежками дистанційно довідалися про ті нові книжки українською мовою, які вийшли у дуже відомих, ще не дуже відомих та зовсім нових видавництвах.

Ми раді, що адміністрації цього культурного форуму вдалося домовитися з видавництвами ветеранської літератури. Завдяки констатації цього літературного напрямку більше людей зможуть дізнатися про історію боротьби проти окупації. Частина цих видань є у нашій бібліотеці завдяки реально-віртуальному магазину Блокпост. Сподіваюсь, що наші діти, коли подорослішають зможуть на основі цих видань сформувати думку про війну без ретуші та маніпуляцій.

Читання українських книжок залишається важливою і дуже цікавою частиною мамсько-дитячого життя поза Україною. Страшенно радію з того, що більшає якісних україномовних перекладів світової класики та сучасної дитячої літератури, а також розвивається власне українська дитяча література, яку теж мабуть буде цікаво перекласти.

І ще одна ремарка. Так як тема форуму була пов’язана з сусідством, то цікаво було б дізнатися які книжки читають діти наприклад в Молдові, Білорусі, Румунії чи Польщі, або Хорватії, Італії, Німеччині, Франції чи Іспанії.

Отож до справи!

Перші позиції в нашому списку належать видавництву Фонтан казок. Чому? Відповідь очевидна. Тому що 99,9 % всіх видань це дитяча література. Цього року фонтан особливо потужний та різнобарвний, бо впорядкував і видав сучасні українські казки. А як кажуть казок багато не буває, тому купимо одну чудову книжку собі і ще одну на подарунок хорошим друзям. В цьому видавництві є чудова традиція проводити конкурс на найкращий твір про сучасних дітей. Ці книжки ми купуємо щоразу і жодного розчарування. На цей раз це Рожевий записник детектива Стасика. Ну трохи насторожує рожевий, але я думаю, що це для розширення читацької аудиторії (як пишуть для привернення уваги). Чекайте на наш відгук на мамському блозі в кінці літа. Ну і не забути купити нову книжку з серії Мікробот. Ще ми купимо Свинку, яка плакала в небо, Різдвяні історії ослика Хвостика, Зюзю та Пташку Пін на прізвище Гвін (дві останні ми не встигли купити в минулому видавничому році).

Наступні позиції належать двом улюбленим видавництвам Абабагаламага та Видавництву Старого Лева.

Видання першого нам купує дідусь у фірмовій крамниці в центрі столиці, ми намагаємося не прогавити найбільш цікаві для нас книжки. Цього року ми докупимо книжки від Володимира Рутківського. Придивилися Мері від Сашка Дериманського. Ну і щось з давніших видань для найменшого читача.

Покупки книжок від Старого Лева через інтернет це просто покупка, а коли покупка відбувається у дружній до допитливих дітей книгарні в центрі Івано-Франківська, то це ще і приємне спілкування. А останнє має дуже велику цінність. Що ми купимо цього разу? Клуб червоних кедів від Ани Пунсет. Це після енциклопедії буде друге перекладне видання з іспанської, яке потрапить нам до рук. Також Сікстен від Ульфа Старка і все нове про Джуді Муді.

Ще є новини від чудової Юлії Смаль, яка володіє унікальною здатністю розповідати про складну хімію простими дослідами. Новинка від цієї авторки була якось слабо поширена, але нас не обдуриш! Ми знайшли Лесеві історії у видавництві Старого Лева і обов’язково придбаємо цю книжку. Ну і принагідно зауважимо, що Книга про сміття від Галини Ткачук повинна спрацювати краще ніж сто і одна теоретична програма з підвищення екологічної свідомості школярів.

Попри спеціальні сайти про дитячу літературу деякі цікаві та корисні видання не завжди є достатньо інформації. З боку нашої вже майже одинадцятирічної читачки є запит на літературу про сучасних дітей. Ми є власниками Великої книги почуттів від видавництва Урбіно, про яке знаємо давно. Цього року звернули увагу на Мія дорослішає, дві історії про детектива Кефірчика та книжку про пригоди шкарпеток. Сподіваюся, що нашу читачку (її маму вже зацікавило) вразять книги від цього видавництва. А для чотирирічного читача можливо книжку про дитячий садок від дружнього до Урбіно видавництва Абрикос.

Хитромудрий алгоритм Фейсбуку доніс до нас інформацію про серію Цікава Україна. Виявляється, що новостворене видавництво Крокус надрукувало пізнавальні книжки і об’єднало їх у серію Цікава Україна. Спробуємо придбати разом з віршиками від Галини Кирпи. До речі книги про навколишній світ з поясненнями зрозумілою мовою і цікавими ілюстраціями поки є рідкістю. Тому радо вітаємо всі видання українською натуралістичного змісту.

Оскільки в нашій сім’ї підростає ще один читач, але поки напевно більше розглядач малюнків, то нас зацікавили видання від арт-видавництва Чорні Вівці Папужка та Рака Така, або риба яка співає. Ще в нас нема історії про білок від Ірени Карпи. Для школярки розглянемо видання про те, як зрозуміти свій гаджет.

Це те, що будемо купувати, як кота в мішку. Не подивившись в очі.

А як же ж дитячі новинки від універсальних видавництв, запитаєте Ви. Такі видавництва за українськими мірками є великими, їх книжки доступні в книгарні Є та найбільших книгарнях обласних центрів. Звичайно подивимося, придбаємо і обов’язково поділимося враженнями від новинок Vivat, #книголав, Навчальної книги Богдан,

Колись, коли моя дочка потребувала більше малюнків в книжках, ніж тексту комікси з українським текстами були як сніг влітку. Зараз цю нішу намагається заповнити видавництво Наша ідея Nasha Idea з щоденником Вишеньки. Ідея виглядає цікавою, але дуже хотілося б побачити цю книгу перед покупкою. Сподіваюся, що нам пощастить і ми знайдемо її в книгарнях Івано-Франківська.

Все що з даного переліку не влізе в бюджет буде залишене списком побажань для тих хто збирається до нас в гості в Берлін.

Можливо список розшириться і ми знайдемо ще щось нове і цікаве. Дуже приємно констатувати, що якісних книжок українською для дітей більшає. А поки список формується і бажання співставляються з можливостями ми за наступний місяць викладемо враження про деякі минулорічні знахідки.

До цієї книжки я добиралася давно. Вона довго аноносувалася і вийшла в акурат тоді, коли ми перебралися до Берліну. Про неї писали в соціальних мережах. І ось нарешті влітку 2018 мені вдалося взяти цей примірник в руки, почитати анотацію. І знову відкласти цю книжку вбік. Вона виглядала мені як новий вишуканий десерт, який треба споживати у виключно святкових ситуаціях. З іншого боку ще в мене був підсвідомий страх прочитати цю книжку і зрозуміти, що історій, які описують сільські поселення як культурну глушину стало на одну більше. Це як спробувати екзотичний фрукт.

Чому таке відношення? Ця історія рецензувалася як історія однієї поїздки двох столичних жительок у глухе село Ясіня. Саме так я прочитала по діагоналі відгук на цю книжку, де протиставляється міський та сільський спосіб життя не на користь останнього. Хоча поспішу зауважити, що для цього карпатського поселення краще підходить назва містечко. Тут розмовляють дуже цікавим українським діалектом і слово ЙО має дуже багато відтінків, в Ясінях починаються багато цікавих гірських маршрутів і тут попри все добре збережена культурна самобутність. Такими, може трохи з кращою інфраструктурою, є гірські містечка в інших частинах Карпат, чи Альп. Справді це поселення вартує, щоб про нього написали повість. І не одну.

Допитливість пересилила всі ці страхи і в переддень Нового року почала читати цю таку дражливу для мене повість. І прочитала її за чотири заходи, роблячи перерви для передноворічних приготувань. Дуже задоволена, скажу Вам. Поспішаю ділитися цим.

 

Трохи про історію цієї книжки до читача. Видавництво Фонтан казок, на яке одна доччина подружка каже Фонтан книжок, оголосило черговий конкурс історій про сучасних дітей: “Напишіть про мене книжку”. Рукопис повісті Тетяни Стрижевської ” Файні товсті дівки, ЙО!” переміг  у 2016 році за результатами конкурсу. Проілюструвала видання Ольга Кузнецова. З початку 2018 року книжка у продажу.

Сюжет повісті простий і зрозумілий. За збігом обставин дві дівчинки киянки замість мовного табору в Пущі-Водиці потрапляють на невизначений (за моїм розрахунком близько тижня) в гори. Не можна сказати, що ідея подорожі однаково подобається обом подружкам. Зоряна та Мілана, або Мілка чи Мілася готувалися до іншого сценарію літніх канікул. В гірській садибі їх чекає чудова бабуся Катря, яка видається дівчатам мольфаркою чарівницею. Попри всі протести і деколи зовсім не дитячі витівки Зоряни відпочинок вдався і дівчата повернулися додому трохи іншими. Вони побачили гори, відкрили для себе інший світ в якому живуть їх однолітки і як на мене стали трошки людянішими.

Повість не має багатьох персонажів, тут крім Зоряни та Мілки та їх батьків, описані ще одна місцева родина  хлопчика Мирка, власне бабуся Катря та декілька людей з містечка. Є персонажі про існування яких ми знаємо, але вони перебувають поза подіями. В основному це шкільні подружки та хлопці, з якими дівчата спілкуються в час свого навчання в школі. Дуже тонко описано те середовище в якому ростуть столичні діти та те, як батьки і діти вибудовують свої стосунки.

Чесно мені трохи незрозуміле було слово товсті у назві повісті. Після прочитання повісті до мене дійшло, що це щось на кшталт “ладна кобіта”, яке мене колись шокувало в діалектах з іншого боку Українських Карпат. Взагалі це дуже добре, коли герої повісті можуть трохи дратувати своєю поведінкою, як наприклад надмірна Зорянка. Дівчинка в моєму розумінні дещо переходить межі ввічливого спілкування і деколи досить відверто грубить всім навколо неї. Саме тут прочитується тонка межа, яка проходить між самовизначенням підлітків і відсутністю виховання. Включається критичне мислення, де є неповага, а де просто захисна реакція. Я розумію, що авторка трохи “підтягнула контрастність” для своїх головних героїнь. Але саме така поведінка дівчат трохи бентежить, бо така поведінка є жорстокою для такого юного віку. Найприємнішим є те, що дівчата все таки сприйняли цю інакшість життя, яку побачили в садибі бабусі Катрі, відчули силу і позитив місця, де вони перебували. Готові повертатися сюди назад. Авторка піднімає дуже дражливу тему стереотипів та раннього дорослішання дітей, проблему людяності, яку люди гублять у погоні за правильним макіяжем чи дієтами. Справді життя не зводиться тільки до виживання в міських джунглях. Є такі чудові речі, як зорі у горах, простір і свіже повітря. Хоча у мене було застереження щодо опису і зображення територій поза великими містами, вони при прочитанні повісті зникли. Тобі добре там, де є люди, які тебе люблять.

Наступне, що добре вдалося авторці, це включення діалектів в текст повісті. Питання діалектів це ще одна дражлива тема сучасної літератури. Попри те, що деякі репліки літературної мови сучасних киян були для мене трохи незвичними, то із закарпатськими діалектом як на мене, все вдалося дуже чудово передати. Ні багато, ні мало, якраз скільки стільки треба і вдало вписано в контекст.

Завдяки Миркові  та його татові дівчата відкрили для себе інші місця Карпат: Яремчу, Ворохту, Рахів.

Після прочитання книжки хочу поділитися наступними міркуваннями:

• перемога повісті в літературному конкурсі цілком виправдана. Це справді книжка про сучасних дітей та підлітків;
• дуже вдало зроблена спроба розкрити сучасне мовне різноманіття через реальних носіїв мови;
• дражлива тема людяності, терпимості, поваги до людей незалежно від їх статусу піднята і висвітлена коректно;
• топографія Карпат виписана дуже добре, майже як в рекламному буклеті, хочеться туди їхати і побачити цю красу.

 

Ще не так давно я писала про те, що було би добре прочитати історію з життя сучасних дітей. І от я випадково витягаю з книжкового запасу придбаного влітку в Україні книжку з ключиком на корінці. Це з торби чи ящика від видавництва “Фонтан казок” у фанклуб якого ми з моєю дочкою Регіною входимо. Це те, видавництво, що перетворює трохи замулені джерела сучасної української літератури на чудові водограї. Повість надрукована у серії “Барвиста книжка” від іншого дружнього видавництва, але тією самою чудовою командою, бо є такою собі перехідною до дорослої. Що за книжка? Написала Тетяна Стрижевська, видало видавництво “Легенда” у 2018 році, ілюстрації від Ольги Кузнецової. Назва повісті: “Де є ESC з моїх халеп?”

Нижче торкнуся тих моментів, які я знайшла для себе як читач і що вважаю важливим для читання підліткам.

Почну з приміток. Вони дуже вдало вписані в текст. Їх тут багато, вони тлумачать на зрозумілу мову персонажів з популярних комп’ютерних ігор, сленгові слова що переважно стосуються комп’ютерних технологій.

Справжня життєва історія, яка відбувається у великому столичному місці. Головна героїня дівчина на ім’я Сніжана, у повісті просто Сніжка, яку неабияк захоплює віртуальний світ. Не те щоб вона у ньому постійно жила, але це важливий момент її життя. Для оточуючих вона трошки дивна, бо фарбує волосся у блакитний колір (що є дуже поширеним трендом для сучасної молоді і не тільки), носить темні блузки, бо не любить білий одяг. Її улюблений кіт Скіф, є представником котячих без шерсті. Разом вони утворюють парочку таких собі не таких.

Сніжка має друзів в школі і в будинку, де вона живе.  Авторці вдалося добре описати найближче і трохи дальше оточення головної героїні. Велике місто потребує великих ресурсів, в тому числі фінансових. Тому маму дівчинка бачить рідко, бо вона багато працює. Мама у Сніжки педіатр, відрізняється неабиякою витримкою, намагається бути в курсі справ життя дочки, але не влазити у її приватні справи. Тато, як згодом виявилося вітчим Сніжки, не так багато працює як мама, але з повагою ставиться до життя дочки. Він мобілізується тільки тоді, коли стається щось надзвичайне, а так віддає перевагу розміреному життю попри все. Цікаво, що життя сім’ї не ідеалізоване, але і не піддається критиканству і моралізаторству. Як на мене авторці вдалося вберегти той баланс в описах, а не в оцінках сімейних ситуацій. Життя таке як воно є. В одному епізоді Сніжка неабияк розсердилася на тата через салат Цезар, навіть наговорила йому дурниць. Згодом їй стало шкода за цю ситуацію і вона вибачилася та помирилася з татом. Насправді це дуже важливо в сім’ї вибачати один одного. Вмінню просити вибачення і вибачати діти вчаться у найближчих родичів.

Тут є все чим живуть сучасні підлітки. Дружба і сварки, закоханість і розчарування, розуміння та авторитаризм. Весь спектр підліткових емоцій вдалося вписати в цю повість.

Мені сподобалося як у повісті описано ситуації дружби і перших закоханостей. Дружба з Танькою (саме такий варіант імені подає Тетяна Стрижевська) це такий собі симбіоз – дружба. Як з’ясувалося він не може тривати завжди. Десь в середині повісті вони посварилися. Сніжка не відповідала запитам своєї подружки, яка завжди права. І хоча Сніжка справно виконувала всі доручення своєї найкращої подруги у шпигуванні за об’єктом бажань Тані, старшокласником Владом і помагала подружці у точних предметах в навчанні, подруга відмовилася з нею спілкуватися. Сніжка дуже переживає.

Головна героїня дуже скептично відноситься до любові і всім, що з нею пов’язано, але несподівано для себе закохується. Спочатку – це юнак (навіть не наважуся назвати його хлопчиком), який професійно займається музикою і має цілий ряд цікавих захоплень (артхаусне кіно) і уявлень про те (прикрашати його богемний стиль життя), якою має бути його обраниця. Сніжка захоплюється ним, бо він інший, не такий як хлопці з її оточення. Емоції емоціями, але здоровий глузд ніхто не відміняв. Ця історія закінчується з сльозами і розчаруванням. І тут ECS з халеп стає ще потрібнішим. І він виявляється поряд у повсякденному оточенні…

Десь між рядками ця повість акцентує увагу на стереотипах. На тому що ми батьки намагаємося нав’язати нашим дітям якісь свої стереотипні поведінкові кліше. При цьому ми забуваємо, що діти мають право власних рішень. Книжка може стати добрим ключиком для розуміння дітей підлітків їхніми батьками.

Ще би багато чого хотіла б я написати про цю повість. Але не буду. Прочитайте краще її самі. І те, що в тексті і між рядків. Там дуже багато цікавого. Не знаю, як оцінять її літературознавці, але ця книжка дуже добра для кращого розуміння стосунків між людьми. Дуже добра для прочитання дівчатам, щоб зрозуміти хлопців, хлопцям, щоб хоч трохи зрозуміти дівчат. Батькам  дітей обох статей взагалі дуже треба, щоб мати уявлення про те, про що приблизно думають і як сприймають дійсність їх діти. Авторка не тільки добре розуміє дітей, але ще може гарно це описати. За що їй моє персональне мамське дякую.

Коли читати? Найкраще довгими зимовими передноворічними чи святковими вечорами, коли замість снігу у вікно лупить груднева злива, чи очікувана відлига засипана сніговою крупкою. Скажу, що книжка варта того, що відлипнути від телефону чи планшету і витратити на неї свій час.

Моя дочка Регіна, коли побачила цю книжку сказала: – Клас, але мені тільки 10 років, а тут вже про цілування і бойфрендів. Прочитаю пізніше. І додала, примруживши око: Тільки нікому не віддавай цю книжку. Будь-ласка!

Приємного всім читання!

Коли настають довгі сірі дні, список незавершених справ і дедлайнів стає нереально довгим, розрядкою для мене є витягнути з книжкової полиці дочки якусь цікаву дитячу книжку і прочитати її.

Вчора я вполювала історію щоденник про одну дівчинку, яка жила десь там в холодному Північному морі на острові. І я одразу збагнула, що погода на широті Берліну ще дуже цікава і різноманітна, ніж десь там далеко в Скандинавії. Насправді тобі добре там, де ти є, і там, де перебувають важливі для тебе люди.

Так от про книжку. Написала її Ніна Е. Ґрьонтведт у 2010 році норвежською. Переклала чудовою українською мовою Наталя Іваничук, видав Старий Лев у Львові у 2018 році. Читали ми її з дочкою в Берліні, купили в Івано-Франківську. Події відбуваються у невеликому місті на узбережжі фіорду Північного моря.

Про сюжет. Забігаючи наперед скажу, що дуже б хотілося, щоб такі книжки були з життя українських дітей. В епоху суцільних чатів з смайлами, цікаво чи веде хтось з сучасних восьми-десятирічних свій власний щоденник. Було б цікаво прочитати як сприймають суперечливу дійсність сучасні діти. В минулому році на літніх канікулах спочатку я, а потім дочка, прочитали теж одну цікаву перекладну книжку, яка за посередництва вищезгаданих викладача і видавництва прибула в Україну із Скандинавії. Вона називається: “Хто проти суперкрутих ?” і також має певний терапевтичних ефект для деколи розгублених дівчаток.

Книжка “Привіт, це я”, яка читається на одному подиху, оповідає про декілька моментів з життя однієї дівчинки Уди. Вона живе в невеликому містечку, їздить до школи щодня на автобусі, раз в декілька місяців до бабусі в гості на паромі. Дуже цікаво як Уда сприймає деякі топографічні деталі з свого життєвого простору. Вона дуже детально описує свою вулицю Крокклейва, свій будинок та будинок подружки, а також зелений будинок та його мешканці за якими вони з подружкою Геллє спостерігають. А також дуже цікаво описаний  острів, де на хуторі живе бабуся Уди і всього є по одному (громадські місця маються на увазі).

Уда має сестру. Сестричка Ерле досить активна дитина, яка дуже любить робити все по своєму і бути в центрі уваги. Це описано як нормальна ситуація. Так в мене є сестра, часто вона нестерпна, але батьки та родичі  її люблять такою якою вона є. Але в кінці свого щоденника Уда робить висновок про те, що дуже цінує свою сестру за її підтримку.

В новому році після Різдва в житті Уди сталися певні зміни, вона почала досить дивно поводитися. І знову нічого не сталося. Ніхто не вичитує дитину, всі намагаються її зрозуміти. Хвилюються через її замкнутість, але це турбота, а не дорікання. Взагалі виникає відчуття, що тим в екстримальніші умови проживання людей, тим турботливіше вони один до одного ставляться. Для жителя великого чи середнього міста це надзвичайно дивно, коли всі розваги дітей зводяться до малювання, випікання печива чи кексів та спілкування у потаємному місці. Звичайно до їх невеликого, за нашими українськими мірками, містечка час від часу приїздить лунапарк з каруселями та атракціонами. Сподобалося також як вписана в історію важливість читання. Те як до школи приїхав дитячий письменник і як діти це сприйняли. Перекладачці вдалося передати ту теплоту спілкування між усіма героями, яку описала авторка. А також безпосередність Уди, яка пише щоденник, листи до письменника, а також час від часу вірші. Ще вона любить писати списки. Звичайно не такі нудні, як мама, а набагато цікавіші. Деколи у своїх записах дівчинка висловлює своє нерозуміння ситуацій, свій розпач та роздратування. Але щоденник для цього і пишуть, щоб деякі свою переживання тримати в таємниці.

Текст читається легко із задоволенням. Головна героїня відчуває турботу батьків, цінує розмови з бабусею, радіє зустрічам з кузенами та кузинами. Має певне хвилювання через те, щодо пам’яті про тих, хто перебуває на широких зелених луках. Людяність, теплота, важливість спілкування, довгі обіди в бабусі, які переходять в ще триваліші поїдання смаколиків і просто спілкування. Важливість цього описана тут. Ми часто найнестерпніше поводимося з тими, кого найбільше любимо. Така підказка бабусі допомогла зрозуміти дівчинці свої відчуття.

 

Ілюстрації, маленькі малюнки та схеми зроблені за задумом автора самими героями книжки. Оформлення книжки дуже полегшує читання тим, хто не дуже любить читати довгі історії.

Переказувати зміст історії щоденника невдячна справа. Краще його прочитати самому. Це не просто така собі історія, а і маленька відповідь на питання, які хвилюють дівчаток, хлопчаків та їх батьків.

Раджу прочитати як дівчатками, так і хлопчиками. А ще їх вічно заклопотаним батькам.

Добре читається осінніми сірими вечорами, гарно підходить тоді коли в шаленому графіку школа гуртки треба зробити паузу. Ще приємна до прочитання на зимових канікулах, коли рано темніє і після холоду вулиці хочеться тепла.

Приємного читання.

 

 

Ось уже кілька років ми із задоволенням відстежуємо модні новинки дитячої літератури від видавництва “Фонтан казок”. Це чудове джерело цікавих історій для дітей і прекрасних віршів влилося в потік української дитячої літератури не так давно, але за невеликий час встигло втамувати спрагу багатьох юних читаців.

Моя особиста історія знайомства з видавництва почалася з пошуку книжок доступних для читання першокласників. Моя дочка пішла у школу з шести років і всіляко ігнорувала уроки читання. Мало того зміст Букваря став її особистим опонентом і вона всіляко ухилялался від читання текстів. Причин було чимало, більшість від неї незалежних і зумовлених захистом від того спаму, який пропонували в школі. Навчити дитину читати зобов’язані рідні, повідомили нам на батьківських зборах, школа тільки перевірить як це їм вдалося подумала я. Відбиваючись однією рукою від того абсурду, що виник в моєму житті, іншою я наполегливо гуглила, що б такого почитати моїй дитині. Про те як нам всім (мамі, татові, бабусі) вдалося переконати дочку читати я розповім окремо, а от перелік книжок цікавих до прочитання сформувався досить цікавий.

Почалося з того, що мені випадково вдалося знайти і придбати за один клік Лауреатів Андерсенівської премії виданих українською. Дитина почала читати потроху, бо чекати доки у всіх з’явиться час не було терпіння. Історії про Яна і Янеке були маленькими, речення простими і найголовніше те, що їй це було цікаво. Найголовніше, що серія придбана у Видавництві Жупанського (а видана Юніверсом) була досить скромної якості. Цікаво. Це було ключове слово. Що цікаво історії про реальних дітей. Проте була невелика нестиковка – ці історії відбувалися десь років так двадцять-тридцять тому, а деякі іще давніше. Щось середнє між казкою, де все вигадане та історією з життя, де подробиці не завжди зрозумілі.

І тут одночасно через соціальні мережі та через афіші книгарні Є, які в Івано-Франківську висять у самих потаємних місцях ми дізнаємося, що…є книжки про дітей, які живуть в Україні, є вірші про зайчиків, чупакабру і за руку з черепахою можна погуляти. І це все презентує видавництво з назвою “Фонтан казок”. “Треба піти на презентацію сказала” – сказала я, “Добре” – відповіла дочка. А це виявилося не просто добре, а й дуже добре. Книжки підписані головним (наголос на цьому слові з вуст дочки звучав переконливо) редактром, а також ілюстратором і автором це не просто так. Це вже читається цікавіше, автори справжні, не з портретів. Все по чесному.

Потім ми ходили на інші презентації цього та інших видавництв до книгарні Є і друзів приводили. Це стало гарною традицією знайомства з новинками.  А також люб’язний Іван Андрусяк проводив для доньчиних однокласників таку собі камеральну презентацію Стефи і Чакалки. Всі сиділи з відкритими ротами, навіть вчителі. А реготали так, що аж книжки в бібліотеці попрокидалися (зі слів одного учасника).

Ще ми познайомились самі, а також розказали друзям про Мікробота. І навіть ті, хто раніше в книжках дивився тільки малюнки, сказали, що ці історії це справді круто. А коли вийшло продовження про Мікробота, то радості не було меж.

Ну і окрема вдячність за нескладухи Говорухи. Пореготали всі, кому книжка потрапила перед очі. Чекаємо продовження, що сказати.

Замість висновків

В теперешній час, коли люди спілкуються картинками і еволюція несподівано повернула у бік наскельних символів, дуже важливо навчитися читати і розуміти тексти, відчувати вірші. Особливо актуально це в україномовному сегменті, де твори доробок власного авторства не достатньо популярний. Все те, що діти сприймають через книжки, розвиває не тільки розумові здібності, а ще впливає на здатність комунікувати (співпереживати, сміятися, співчувати, переживати невдачі) та емоційний розвиток. Дитина може бути нашпигована різною інформацією, мати відмінні навики рахування, блискучу техніку читання (вже ніби відмінили), знати купу іноземних слів і фраз, а в емоційному плані мати суцільний стрес і бути закритою до спілкування. Тому читайте книжки, декламуйте вірші, створюйте свої версії продовження історій разом зі своїми дітьми.

Не так давно,  з 29 травня по 3 червня 2018 року, відшумів восьмий за рахунком великий український читальний форум Книжковий Арсенал. Сучасні технології можуть не все, але багато, тому я стежила за ним з Берліну через соціальні мережі та коментарі друзів. За побаченим у мене сформувалися два списки і з’явилися нові технічно-логістичні задачі в списку планів на літо 2018.У цьому списку торкнуся списку номер один. Зауважу, що наш читачка цього літа відсвяткує свій десятий день народження. Їй ще цікаві короткі історії з красивими малюнками, а також вона читає вже довші твори. Але ілюстрації мають бути!

В українській ментальності є такий один мотив: Все найкраще дітям. Особливо це актуально для книжок. Те чого ми не можемо навчити їх самі, деколи може навчити книжка. І цим варто користуватися, повірте.

Ще якихось десять років тому пошук гарної дитячої, а головне цікавої сучасної книжки, був не простим завданням. Зараз все змінилося. І це прекрасно. Так як сучасні дитячі бібліотеки досить часто схожі на архіви, то варіантів отримати і прочитати гарну книжку не так багато. Треба купувати, а потім мінятися чи ще якимось способом.
Так як я не є експертом з дитячої літератури, але є споживачем і читачем, то хочу описати свій досвід формування списків покупки.

Якось так склалося, що українська освіта до недавна функціонувала залучаючи тексти класиків української літератури. Про сучасних цікавих авторів могли дізнатися тільки ті, хто спеціально цікавився. Те, що ми в широкому розумінні називаємо класичною дитячою літературою не дуже добре корелювалося із запитом потенційного читача. Було таке враження, що укладачі освітніх програм не знайомі, або мають хибне уявлення про потенційного споживача читача.

Складалося досить хибне уявлення, що сучасної дитячої літератури (особливо української не існує). Але є дуже багато ентузіастів, любителів дітей та літератури, які рятували і рятують ситуацію. Деякі з них змогли перетворити видання книг на популярну професію. І завдяки їм, у наших сімейних бюджетах з’явилася стаття витрат на книжки.

А тепер до справи!

1. Книжка, яку чекали. Казки Сашка Лірника – 2, яку видали у видавництві ”Зелений Пес”. Автор – унікальна людина, яка робить для дітей більше, ніж десяток інституцій, які ми утримуємо за свої податки.
2. Це книжки видавництва Фонтан казок. В минулому році завершили на День народжені привида. Все, що вийшло пізніше і також було презентовано на Книжковому Арсеналі будемо купувати. Справа в тому, що це видавництво, що публікує сучасних українських авторів. Їх треба підтримувати.
3. Далі підемо в гості до Старого Лева. Там є з чого вибирати. На цей раз точно Дівчинка, яка рятувала книжки (все, що перекладає Наталія Іваничук варте уваги, повірте) і дещо про детектива Носика докупимо. І ще в нас в Івано-Франківську є два місця, де книжками торгують агенти Старого Лева. Вони, хоч і дорослі, але читають дитячі книжки. Поганого точно, не порадять.
4. А-ба-ба-га-ла-ма-га – це знакове видавництво для нас. Там всі дитячі книжки шедеври. Їх як скарби можна передавати у спадок. На цей раз точно Улюблені вірші 3. Ще купимо Стонадцять халеп Остапа Квіточки ну і продовження пригод Юрка Туряниці.

Це була обов’язкова програма, тобто ті книжки, які можна купити не переглядаючи. У вільній програмі подивимося в книгарні Є книжки від  Віват, Ранок і ще тих, яких ми не знали досі. А що, поки ми тут своїм зайняті, люди роблять велику і цікаву справу. І ще книжечку про маленького песика від Карла Чапека. Я читала її колись на старому жовтому папері. Тепер її первидали. Трбе знайти.

І ще дуже хочеться, щось у Чорних Овець купити.

Далі буде… Ходіть на виставки книжок, бодай віртуально і Вам не буде нудно ніколи.