Ця частина нашої мандрівки була найвідповідальнішою з огляду на те, що ми перетинали гори. Нам треба було піднятися з боку Австрії, проїхати довго через і спуститися на приморську рівнину поблизу Трієста в Італії. При прокладанні маршруту ми врахували відстань, але не врахували перепади висоти. Звичайно заблукали в Італії, але це була коротка екскурсія до гірської громади. Бонусом стала кава і та італійське морозиво. Останні горбик через Доломіти здивував перепадом висот і тим, що там живуть люди. Здавалося в такій місцевості жодних шансів збудувати дорогу, але вона там була. Гірська річка з широченною долиною білого каміння, закладені вуха і ми в абсолютно іншому вимірі прибережної Італії. Наша ночівля була в околицях Ундіни. Ми мали достатньо їжі з собою і тому не зупинялися на обід. Та й власне серед скель і постійного серпантину знайти щось з обідами було проблематично. Ми об’їжджали міста, щоб засвітла доїхати до наступної точки. Вечеря, яка замінила обід звичайно складалася з піци, найменший їв ще свої баночні запаси. Фото з цього переїзду нема, бо в фотографа тряслися коліна. Є бажання приїхати сюди знову і побачити чудові Доломіти. Це частина Альпійської гірської системи, але зовсім інша, ніж були гори в Австрії.
Враження від побаченого були настільки сильними, що діти особливо не капризували. Єдиною неприємністю для всіх стали закладені вуха. Найменший мандрівник трохи розкис перед сном, декілька раз будився. Але на наступний день всі були в нормі і рушили далі до Хорватії через Словенію. До слова сказати власник апартаментів був досить бувалим мандрівником, порозказував нам трохи про свої пригоди.
Трієст – це таке собі місто фортеця, порт, пляж, збережена архітектурна забудова і модерні будівлі, туристи, містяни на безконечному пляжі. Багато сонця і найголовніше цей дух моря. Не запах, а саме відчуття, що ти біля моря. Переїзд північ Італії – острів Паг більшою мірою був схожий на екскурсію, ніж на переїзд. В зелено – сіру палітру раптово додалося багато відтінків блакитного, покритого легким серпанком хмар.
Ми доїхали до моря, всі перестали бути втомленими, діти роздивлялися кораблі, катери, витріщалися на чайок. Довго з дороги було видно великий порт з всеможливими конструкціями для розвантаження та завантаження суден. Ми майже непомітно заїхали в Словенію, так само несподівано доїхали до кордону між Словенією та Хорватію. Хорватський кордон перетнули досить швидко, хоча на відміну від європейських туристів мусіли чекати поки перевірять візи. Розслаблятися не було де, бо тільки невелика прибережна смуга була рівна, а далі нас чекали серпантини. Сказати, що центральні дороги в Хорватії відмінної якості це не сказати нічого. Автобан вздовж узбережжя прокладений через скелі і майже весь час на півночі видно море. Це трохи заколисує, але на відміну від гір, трохи і лякає втратою рівноваги. Лінія горизонту тоне в морі, а з іншого боку скелі нависають над дорогою. До острова Паг ми добиралися за допомогою парома, яких тут дуже багато. По дорозі зупинялися на закупи у містах та й просто зробити перерву. В цілому для обох дітей переїзд був нормальний. Найменший мандрівник спав ще по два рази на день, а школярка була рада, що вона не в школі. Чим діти розважалися в машині. Все можливі іграшки, що їм найбільше подобаються, ляльки, ведмеді, машинки, м’які та картонні книжки, іграшки з музикою (наприклад, ми докупили телефон, що говорив хорватською :)), олівці, блокноти, замальовки для старшої. З їжі на великі переїзди в нас меню непристойно скупе: непісочне печиво, палички, бублики, банани, яблука. Пити вода. Сок тільки тоді, коли їхати вже недовго. Північ Хорватії – це туристичний регіон, проблеми з торговими центрами (де можна знайти супермаркет, туалет, кафе) проблем нема. По дорозі ми закупили деяких продуктів (наприклад, італійських макаронів, пармезану), які в тому селі куди ми їдемо може не бути.
Перше враження від острова Паг – це суцільні безлісі невисокі горби. Але за горбами можна побачити справді багато цікавого…