Всі ми постимо гарні фото в соціальних мережах, коли подорожуємо з друзями чи самостійно. Але спробуйте зробити це з дітьми. Не знаю як там що, але спершу розмиті фото Вам гарантовані. Все приходить з досвідом
Хоча в долині Пітцталь ми були всього тиждень, однак пригод ми собі познаходили ого го. Неможливо знаходитися в долині, якою б вона мальовничою не була, коли навколо тебе протягом дня підсвічуюються яскравим сонцем високі гірські шпилі. Цікавість, що там нагорі спонукала випробувати один довгий і виключно пішохідний маршрут. Старт недалеко від готелю, фініш найдовшого варіанту маршруту – в долині з наступного боку. Зваживши наші бажання і можливості постановили неспішно видертися за вказівниками якмога вище, а далі назад вниз. Взяли слінг для найменшого мандрівника, одяг від сонця і дощу (це ж гори), а також прихопили палиці для трекінгу. Вода, перекус і все необхідне в рюкзаку, маленький хлопчик в слінгу, дівчинка з палицями ми вирушаємо.
Дорога вгору з долини Піцталь, липень 2016, Австрія
Гори з протилежного боку долини виглядали дуже гарно, наша дорога першу годину петляла дуже круто. Але це були нові враження…
Маршрут з долини Піцталь, липень 2016, Австрія
Десь на середині маршруту, як ми потім оцінили, почувалися трохи невпевненими у доцільності далі рухатися. Невелика пауза біля гірського потоку до якого вдалося заманити учасників запитанням, що це там так шумить?, і ми з новими силами видираємося далі.
Струмок, який місцями перетворюється у водоспадМаршрут з долини Піцталь, липень 2016, Австрія
Ну вже недалеко, сказала Регіна, коли побачила таку гору з протилежного боку. Там справді сніг, але з того боку, де ми ідемо гірські вершини значно вищі. Головне всі хочуть іти далі.
Слід сказати, що ми рухалися неспішно, оскільки вийшли одразу після сніданку і часу у нас було із запасом. По дорозі знаходили чорниці, розглядали все дуже уважно, більшу частину часу ішли в затінку. Тиша, свіже повітря, прекрасна погода. Ну і щось цікаве на горі, куди треба дійти.
Коли дивишся зверху вниз. Долина Пітцталь, літо 2016, АвстріяА це коли дивишся вгору. Долина Піцталь, липень 2016, Австрія
Фото, коли ти побачив влітку сніг по справжньому, а не по телевізору.
Австрія. Регіна. Гори. Долина Піцталь, липень 2016, АвстріяСтрумки, які декілька метрів нижче зливаються в один потік. Долина Пітцталь, літо 2016, Австрія
Ну і звичайно цікаво побачити звідки той такий шумний потік починається. Справді цей маршрут був цікавий і дорослим, оскільки висоту набирали ми дуже стрімко. Видимість була космічна, більшу частину маршруту вдалося пройти в затінку і найменший турист умудрився навіть поспати. Йшли повільно, вуха не закладало. Піднялися на альпійську долину, видовище космічне. З’ясувалося, що більше як чотири години ми видерлися всього на 1880 м. Для бувалих мандрівників – це таке, але для дітлахів це дуже вразливо.
Були варіанти ще прогулятися, але один одинадцятимісячний дядько та чудова майже восьмирічна дівчинка сказали, що хочуть гратися. А тато повідомив, що незважаючи на висоту тут продається чудове пиво. Така собі ферма з невеликим рестораном, чудовим дитячим майданчиком і надзвичайним краєвидом.
Інший майданчик з будиночками, який залишився за кадром, пристосований для грання в мряку і дощ. Ну про туалет і пеленальний столик та пару резервних підгузків, які можна взяти якщо щось пішло не так, я просто промовчу.
Ну і на завершення ідеальне фото з мандрівки з дітьми виглядає так…
Діти за кадром задоволені і щасливі. Батьки побачили красиві Альпи, але це ще не все з Тіролю і Пітцталю…
Попрощавшись плавними гірськими краєвидами Штирії наступного тижня ми взяли курс на Тіроль. Ця частина Австрії, без перебільшення, всесвітньо відома своїми гірськолижними курортами. Але гори вони цікаві влітку також. Тим більше, що наявна інфраструктура дозволяє подивитися гори і з майже однорічним малюком.
Залишивши за спиною місто в горах Іннсбрук, ми потихеньку почали забурюватися в гори. Висота прокладеної дороги з кожним поворотом збільшувалася, за кожним вигином дороги, гори затискали автотрасу все тісніше і тісніше. В таких обіймах ми мріяли опинитися давно, тому радості не було меж. Хвилювання за закладені вуха виявилися даремними, переїзд пройшов добре. Дивувало тільки одне, як люди підкорили ці скелі: дороги, будівлі, а пізніше ще і підйомники та ліфти в тунелях. Це якесь надзвичайне поєднання краси природи та інженерної майстерності.
Тірольські краєвиди, долина Пітцталь. Австрія, літо 2016
Туристичні принади місцевості люди оцінили давно, тому деякі готелі мають давню історію. Ми зупинилися в одному такому старостильному готелі в поселенні Sankt Leonhard im Pitztal.
Ця долина і відомий зимовий курорт відомі як Піцталь. По самій долині прокладена дорога вздовж якої лежать декілька невеликих сіл з великою кількістю готелів. Сама долина впирається в льодовик, де і розташовані всі найбільш відвідувані місця. Там ми побували в кінці нашого тижня.
А почали з такого приємного маршруту, який називавася панорамний. Тобто через сіножаті прокладена доріжка, яка місцями переходить в стежку, часом в мостик через струмок, а потім знову в утрамбовану дорогу. Цей маршрут можна гуляти в різні боку залежно від настрою і часу доби, також він ідеальний для пробіжок.
Тірольські маршрути. Австрія, літо 2016
Взагалі в цій долині дуже цікаве поєднання сільського господарства, в основному тваринництва і туризму. І ці дві діяльності одна одній не заважають. Навпаки, тюки з сіном посилюють відчуття спокою, а скошена трава додає аромату справжнього села.
Ну от після п’яти днів добирання і гостювання, ми нарешті прибули в саму середину Австрії. Гори тут ще не дуже високі, урбанізація лагідна, немає чітко вираженої різниці між невеликими містами і селами. Одна з дев’яти земель Штирія (англ. Styria, нім. Steiermark) в чудовій Австрії ( англ. Austria, нім. Österreich) перед нами. Гори, річка Мур Mur (чи Мура, як киця), тиша, що заколисує разом із шумом води. Ура, ми знайшли те, що шукали, прохолоду, гори, чудові краєвиди! Невеличка громада (більше всього нагадує гірське село з віддаленими будинками на горбах і більш щільною забудовою біля долини річки) Sankt Georgen ob Murau (Святий Георг біля Мурау) і приватна садиба Casa Mia на тиждень стали нашим місцем проживання.
Краєвиди Штирії. Австрія, літо 2016
Перед цією поїздкою ми не читали путівники і рекомендації щодо визначних місць (не було часу і бажання). Знаєте рекомендації дуже часто навішують якісь стереотипи і втрачається ота сама чарівність місця, яка утворюється природою, людьми та їхнім стилем життя. Пам’ятки – це в першу чергу як було, а хочеться спочатку знати як є. Цікавих історичних місць в Австрії чимало: замки, палаци, сакральні споруди, звичайні житлові будинки, пам’ятники на вулиці, рукотворні і природні парки. І це все дуже гармонійно поєднане, прикрашене квітами, обгороджене рівно підстриженою травою, чи невисокими кущами. Так ніби і приватно, і публічно водночас. Ще тут в очі кинулася така собі дуже приємна промоція монастирів та їхніх традицій: історія і сучасніть в одному місці. Наступного разу попри гори заїдемо обов’язково.
Як ми вибрали це місце? За допомогою відомого всім Букінгу та певних знаків. Якщо в цьому поселенні є канатна дорога (це важливо навіть влітку) – нам сюди треба. Правда на цей раз ми дорогою не скористалися, ходили ногами, але місце нам дуже сподобалося.
Будинки і господарські будівлі тут різних часів: від старих ферм до модерних готелів з невеликою локальною стилізацією. Для нашої групи мандрівників це все побачити рівноцінно відвідинам музею.
Штирія, сільскі краєвиди. Австрія, літо 2016Штирія, сільська місцевість. Австрія, літо 2016Штирія, сільска місцевість. Австрія, літо 2016Штирія, сільська місцевість. Австрія, літо 2016Штирія, сільська місцевість. Австрія, літо 2016Штирія, сільська місцевість. Австрія, літо 2016
Місцевість ця гориста з великою кількістю струмків і річечок та перепадів висот. Сам ландшафт (особливо рослинність) нагадує українську Ворохту. Але на рослинності ця схожість і закінчується. На жаль. Асфальтовані дороги до ферм, що функціонують на висоті близько 2000 м, невеликий культурний стрес від того, що попри гірську дорогу їде трактор і обрізає кущі, що альпійські молочні продукти це не просто реклама та маркетинг, а цілковита реальність. На кожні 5-6 поселень невеличка сміттєсортувальна станція. І хоча ти їдеш попри ці будівлі з відкритим вікном, якимось дивним дивом специфічний запах відсутній. Ну а про маркування доріг, доріжок стежок, яке зрозуміле і доступне навіть якщо ти німецьку чув декілька разів в житті.
Спочатку нашого перебування тут, трохи задощило, а у тата намалювався цілий вільний день. Ну ми не довго думаючи, сіли в поїзд (старовинний, взагалі то, як зауважила наша дочка) і поїхали дивитися, що там за горами, по долині річки Мур. За горами виявилися інші гори, правда іншої федеральної землі Зальцбург і кінцева станція у містечку Тамсвег (Tamsweg). В поїзді було цікаво всім, навіть найменшому пасажиру. Ще співав спеціально запрошений фольклорний співак дуже відомі іншим пасажирам пісні, а ми просто слухали, якої співучою може бути німецька мова.
Краєвиди з вікна вузькоколійки. Австрія, літо 2016
Краєвиди з вікна вузькоколійки. Австрія, літо 2016Краєвиди з вікна вузькоколійки. Австрія, літо, 2016Краєвиди з вікна вузькьколійки. Австрія, літо 2016
І ось, гори димлять… Така собі альпійська версія з маленькими сніговими вершечками.
Краєвиди з вікна вузькоколійки. Австрія, літо 2016
Ще трошки і містечко Тамсвег (Tamsweg) перед нами. Гори і долина річки, старі будівлі та сучасне мистецтво. Ну і звичайно, чудові маленькі сквери та парки для дитячого дозвілля. Поки батьки розглядають гори та архітектуру, молодші учаснки мають гарне дозвілля. Якщо є бажання затриматися подовше, ідеї можна глянути тутhttps://www.tamsweg.info/en/walking-and-trekking-tamsweg-lungau.html
Вокзал у Тамсвег. Австрія, літо 2016Музейний працюючий поїзд. Австрія, літо 2016Разом з татом. Австрія, літо 2016
Тут цікаво. Австрія, літо 2016Архітектура Тамсвегу. Австрія, літо 2016Дорога назад. Австрія, літо 2016
Прогулянка вгору теж була цікавою. Спочатку струмки, потім корови, потім дерева з бородами (через прохолоду і вологість лишайники тут не просто великі, а здоровенні), потім полонина з видом ах, маленький пікнік і назад, бо захмарилося. Випробували переноску для малят, погуляли, подивилися, побули разом і залишилися задоволеними. Бо ніщо так не радує, як проведений разом час у гарному місці.
Ну а ще ми їздили на прогулянку до озера. Хоча погода була вітряна, настрій у всіх був чудовий. Гірська дорога, чудові краєвиди. І найголовніше, для нас те, що всюди раді гостям з дітьми. Маленькі та великі ігрові майданчики, туалетні кімнати зі спеціальними столиками підставками для дітей. Дрібниця, але така важлива.
Вітряний день. Австрія, літо 2016Вітряний день. Австрія, літо 2016Вітряний день. Австрія, літо 2016
Замість висновків
У переліку пропозицій для відпочинку є досить широкий вибір від все включено до мандруємо куди очі дивляться. Безперечно для відпочинку з дітьми варіант, коли все чи може хоч аніматор для дітей включене це добре. Завжди хочеться розуміти альтернативу. Вона є. І наш відпочинок в центральній Австрії, переважно сільскій Штирії цьому підтвердження. Всі були зайняті, на свіжому повітрі з варіантами прогулянок, з можливістю приготувати те, що тобі хочеться. З деякою гнучкістю для тата, який першу половину дня працював. З можливостями десь подітися в дощову погоду (вузькоколійна залізниця, невеличкі локальні музеї та і аутлети врешті решт в невеликій часовій доступності).
Що тут робити з дітьми? Гуляти, ходити по горах, витріщатися на корів, що пасуться на високогірних полонинах, купатися у відкритому басейні (нам не довелося, бо було прохолодно), кататися на поїзді, що димить, їсти хлібчик з пекарні, просто слухати тишу у супроводі гірського струмка, дивитися на дощ і веселку і відпочивати від перенасичених шумом і спамовими повідомленнями міст. Гори тут доступні для одноденних виходів, та і для прогулянок на пів дня.
Ми мандруємо давно і досить часто. Найбільший досвід мандрування у нас на власному авто. Літній формат ми реалізуємо за принципом гори-море. Деколи виходить, деколи ні. Коли чогось не вистачає в цьому геніально простому плані, то на гори дивимося з вікна, чи море заміняє маленький басейн чи миска з водою в холодку під яблунею. Опис цієї подорожі літа 2016 року я відкладала декілька разів. Причиною була не тільки відсутність часу, а й наявність певного стресу під час цього мандрування. Цю поїздку можна було б назвати: “Один фрілансер і мама в декреті не рахуючи двох дітей”. Кожен дорослий був з якоюсь торбинкою стресів і тривог. Зараз я дивлюся на ці фото і розумію, що це була, хоч і важкувата мандрівка, але все таки незабутня. Ще вона була трохи нереальна для сім’ї з двома дітьми. За час майже п’яти тижнів в Європі наша сім’я отримала не тільки чудові враження, а й дуже добрий досвід комунікації та навички профілактики стресових ситуацій.
План дій
Це було у “важкі” добезвізові часи, тому пакет дозвільних документів для виїзду за кордон України потребував і грошей і найголовніше часу. Так, як Посольство Австрії видавало візу на фіксовані дати для перебування в Австрії та інших країнах ЄС (але не довше, ніж в Австрії сумарно), то співставивши наші можливості та побажання, ми вирішили забронювати гори в Австрії, та море в Хорватії та побути в Європі цього разу подовше. Щоб наш сімейний бюджет не просів від реалізації наших побажань, ми вибирали локації поглухіше і подалі від популярних туристичних маршрутів. В Австрії в першу чергу цікавила сільська місцевість з горами повище, а в Хорватії острови з мінімальним набором сервісів. Це вилилось досить складний план Україна, Берегово – Угорщина транзит – Братислава – Австрія Штирія – Австрія Піцталь – через гори на Італію до Хорватії – Хорватія острів Паг – Хорватія острів Гвар – Загреб – винні горби, невелике село в Угорщині – і на закуску (чи десерт) Токай – ще трохи Кошиць. Далі Вишнє Німецьке- Ужгород-Вітаємо в Україні.
Реалізація
До кожної поїздки зазвичай всі дуже добре готуються, але поїздка з дітьми це як спецоперація, де провал плану А має бути забезпечений планом Б і В. З дітьми жодних проблем не було. Їхали, їли, спали, гралися, слухали музику, дивилися у вікно, рахували машини, малювали ноги фломастером, кришили хлібчик і пищали, що незручно сидіти. Невеликий стрес у батьків був викликаний відхиленнями від наміченого плану, що були пов’язані з тим, що час на роботу (так зранку наш тато фрілансер працював) в середині поїздки розтягнувся до цілого дня. Бо з’явилася ідея пошукати роботу в Європі. Зараз цей гештальт закритий (роботі тата в Європі вже більше року, він великий молодець, і ми хоч бурчали, але вірили в нього), то я можу спокійно забути цей стрес і описати всі ті надзвичайні місця, де ми були, а також розказати про тих чудових людей, яких ми зустріли.
Як це було?
Ми виїзджали з Івано-Франківська і перша наша ціль була переїхати кордон з Угорщиною у місті з великою кількістю варіантів назви Берегове, що є центром однойменного району, де живуть чудові люди, які деколи чомусь не розуміють української, можуть говорити англійською. В Берегово є дві важливі речі для відпочинку термальні води (два басейни відкритий і крита купальня) та прекрасні традиції кулінарії та виноробства. Але ми їхали далі. Перехід Лужанка – Берегшурань за неповних півгодини і ми вже слухаємо як угорською скрекочуть коники в траві. Дорога стає асфальтована, чіткіше проглядаються тротуари і велосипедні доріжки, людей мало. Ми в Угорщині, де весь наступний день будемо гойдатися по автобану у бік Братислави. Про Угорщину скажу, що вона цікава не тільки Будапештом (хоча це надзвичайно цікаве і атмосферне місто), не тільки озером Балтоном, яке теж має свій шарм і принади, не тільки купальнями, а і своїм власним стилем життя, з фруктами, овочами, їжею в ресторанчиках, вином і безкрайніми плоскими краєвидами, які можна роздивлятися з вікна авто. На цей раз Угорщина для нас запам’яталася непристойно дешевим готелем чотири зірки, ідеально плоскою рівниною, прямою дорогою автобану і мостами з кущами над автобаном для переходу диких звірів, ну і Токай по дорозі назад, його ми згадували ще довго попиваючи вино довгими осінніми вечорами після поїздки.
Наступний пункт Братислава, де ми мали три дні для спілкування з друзями. Спеціально в столицю Словаччини ми б не їхали, але тут була оказія. А дарма. Братислава – це дуже цікаве, комфортне місто з цікавим передмістям і околицями. Є замки, є велосипедні доріжки, дуже доступні (у порівнянні із західнішими країнами) ресторани, кафе. Місце злиття Морави і Дунаю цікаве в силу багатьох причин, також пішохідний міст в Австрію, а що ви думали 70 км і Відень. Виявляється, що тут також вирощують виноград і роблять вино. І замки тут з цікавими історіями і дуже приємними гідами.
Дорослі наспілкувалися, діти познайомилися. Всі гарно провели час.
Декілька годин і ми із забитою вщент машиною (бо у всіх два гардероби – гірський і для моря, а ще самокат і ще щось там) із сонячної Словаччини під супровід невеликої мряки із спеки перебралися в прохолодну Штирію.
Висновки
Їхати з дітьми треба, зміна середовища дуже позитивно впливає на всіх. Труднощі організації є у випадку будь-якої поїздки. Подолання труднощів дозволяє нам отримати досвід і ми стаємо страшенно гордими за себе і своїх дітей.
Коли в Берліні рівнина, туман і дощ, то для зимового відпочинку потрібно гори, сонце і сніг. Під цей запит підходять багато місцин, бо зазвичай в лютому проблем зі снігом в Альпах немає. Але щодо сонячного світла, то це як лотерея. Тому ми вибрали країну, яка асоціюється з сонцем. І не прогадали, із семи днів в цій країні, тільки один був без сонця. Правда, як розповів один місцевий лижник, що так буває не завжди. І тут гори ховаються за хмари.
Берлін-Аеропорт Бергамо-Мілан-Ківіассо-Івреа-Аоста. Такий шлях ми подолали, щоб покататися на лижах в новому для нашої сім’ї місці. З Мілану до Аости користувалися італійською залізницею і були приємно здивовані її ціною і зручністю. Ми зробили дві пересадки і кожного разу поїзд, який нас віз ставав коротшим, а колія була ніби втиснута в гори. Це додавало інтриги, наймолодший учасник не витримав і після останньої зміни поїзда тихенько задрімав.
Кінцева точка нашої мандрівки місто Аоста, хоч і є центром провінції, невелике і дуже затишне. Особливістю забудови є те, що з вікна чи балкону можна побачити балкон чи вікно сусіда чи гори. Інших варіантів немає. В самому місті є пам’ятки ще з римських часів. Причому забудова настільки тісна, що на римському фундаменті можуть бути трохи сучасніші (на декілька століть) будівлі, які функціонують і зараз. Це мабуть суто італійська особливість, бо така кількість пам’яток архітектури різних періодів є в небагатьох країнах.
Місто живе своїм звичним життям із елегантно вдягненими працівниками офісів і установ, з обов’язковою обідньою перервою магазинів навіть в місцях скупчення туристів іще купою маленьких деталей, які в сукупності творять цей неповторний стиль життя більш як сорока тисячного міста, що оточене з усіх боків горами.
Разом із залишками римського періоду у цьому місті багато сакральних споруд. Причому досить поважного віку. Церкви, монастирі за високими кам’яними огорожами, каплички є як в долині, так і на висоті катання. Ці будівлі теж багато бачили і є органічною частиною сучасного повсякденного життя. Монахині різних чинів (по різному вдягнені) зустрічалися нам в Аості майже щодня.
Не всі жилі будинки є архітектурно елегантні. Деякі з них, особливо на сім і більше поверхів в буквальному сенсі стирчать в долині. Але мабуть це плата за компактність центральної частини міста. Бо долина річки, де розташоване місто досить вузька і досить динамічно переходить у високі гори, де теж біля звивистих доріг є жилі будинки, а трохи вище готелі та садиби.
З міського транспорту були зауважені декілька автобусних маршрутів. Але ми ними не користувалися. Наш маршрут був в якісь мірі зигзагоподібний і одноваріантний. Двориками до залізничної станції, далі через підземний перехід попри невелику промислову зону до підйомника. А там на горі ми мали декілька варіантів.
Траси різні, синіх найбільше, чорні на горі, червоні умовно червоні в окремих місцях. Ціни в кафе біля станції підьомника співставні з цінами великих європейських міст. Шоку не було, перекусити було що для всіх. Біля підйомника великий супермаркет, ціни приємніші, ніж в цілодобовому в центрі міста.
В ресторан не ходили, ні на горі, ні в містечку, бо довго чекати і все таке. Каталися більше, ніж пів дня. Мама з татом по черзі, дочка весь час. Траси довгі, підьоми теж, ноги встигали відпочити. Саме містечко ввечері на недовгий час оживало переважно для туристів, а потім поступово поринало у сон.
Альпи. За кадром двоє дітей і двоє батьків. Видерлись пішки.
Ще до одруження та народження дітей я натикалась на інформацію про те, що діти це основне гальмо для подорожей і відпочинку. Тобто відчуття принцеси замурованої у башту – це саме те, що переживає жінка, коли в неї зявляється маленька дитина. І саме головне, ніякий принц тебе звідти не визволить, бо ця ситуація без чудес. Принц ніби і радий новому статусу, але у соцмережах фотографії з відпочинку друзів дивиться і сумно зітхає. І при нагоді з друзями хоче кудись чкурнути.
Ця проблема не нова і актуальна для багатьох активних людей. Забігаючи наперед скажу, що мандрувати з малими дітьми можна. Єдине, що це ніби новий вищий рівень організації для батьків.
Після того, як у нас з чоловіком з’явилася дочка, а потім син ми накопичили деякий досвід подорожування, катання на велосипедах, лижах чи просто споглядання на море річку.
З дочкою у віці два тижні ми їхали в супермаркет, у віці шість місяців за 600 км від дому, у віці п’ять років за 1200 км. Більшість мандрівок до п’яти років були на автомобілі і в межах України, з нічними переїздами і зимовими мандрівками.
З молодшим сином – у віці два місяці за 80 км, у віці дев’ять місяців за 900 км та за місяць до року мандрували п’ять тижнів за 1200 км від дому у тому числі побували на висоті понад 3000 метрів та на двох морських островах.
Це стосується мандрівок автомобілем, де єдиною умовою є наявність автокрісла і вміння організуватися на довгі переїзди. Слід сказати, що дочка дуже любить музику і за нашими спостереженнями є ідеальним малим мандрівником. З сином виявилося трохи складніше, особливо щодо денних переїздів, али нам вдалось сформувати наш маршрутний лист враховуючи його потреби.
Поїзди ми почали тестувати з доччиних чотирьох і синових рік з хвостиком. Поїздовий (як казала моя дочка) переїзд був здебільшого нічним і в межах одного маршруту Київ-Львів-Івано-Франківськ. Тестувала сама з двома дітьми денний поїзд Інтерсіті з Києва до Львова і у напрямку Львів-Івано-Франківськ в обидва боки. Денний втомлює і виснажує тим більше таких малих дітей. Для школярів може і добре, але в поїзді краще спати.
Літаком ми летіли, коли сину було неповних два, а дочці майже дев’ять. Є свої нюанси з очікуванням, але в цілому варіант самий швидкий.
Звичайно мандрувати з дітьми складніше, ніж удвох чи з друзями. Більшість незручностей можна попередити за рахунок організаційних моментів і обговорення поведінки в різних ситуаціях перед виїздом. Так би мовити згустити фарби і намалювати найпесимістичніший сценарій.
Діти набагато яскравіше переживають мандрівки, вони бачать дрібниці на які дорослі не звертають уваги, вміють радіти і щиро захоплюватися побаченим. І на відміну від батьків, що пам’ятають всі незручності подорожі, малі подорожувальники фіксують у своїй пам’яті тільки найяскравіші моменти.
Безперечно у кожної сім’ї свої уявлення і можливості щодо подорожування. Тай потреби теж. Хтось спокійно просиджує весь декрет в радіусі декількох кілометрів від домівки. І почуває себе щасливим. А деякі мамочки перші тижні після пологів починають нудитись в чотирьох стінах і мріють про час, коли зможуть поїхати в гори. І є сім’ї, які ідуть із зовсім малими дітьми за тридевять земель, а дехто наважується на перше море перед школою. Все дуже залежить від стану здоров’я дітлашні, особливо уважним слід бути під час першого року життя. Чим старшою стає дитина, тим легше їй переносити мандрівку. Із власного досвіду важливим є настрій і рівень паніки батьків. Локація апартаментів і наявність медичного закладу біля місця відпочинку мають важливе значення.
Мандрівка з дітьми це як проект в якому треба прорахувати всі дрібниці. І гарні враження будуть Вам забезпечені.
Сучасні можливості мобільності з малими дітками набагато ширші, ніж були ще якихось двадцять років тому. Залізниця, літак, автомобіль в той чи інший спосіб доступні для пересування по спланованих маршрутах.
Гарних Вам мандрівок на різних видах транспорту і гарних вражень віж сімейного відпочинку.
P.S. Мова у даному пості іде про маршрути в межах помірного клімату. Найпівденніша точка наших маршрутів острів Пашман в Хорватії, де середземноморський тип помірного клімату 🙂
Відразу хочу сказати, що проблема оформлення документів для поїздок за кордон була відома нам раніше. Я мала досвід підготовки до поїздок за кордон і подачі документів на візу безпосередньо у посольство чи візовий центр без будь-яких платних помічників. Однак на цей раз список був більший, потрібно було більше перекладати і завіряти документи.
Ми виїхали в липні, список документів необхідних для підготовки в Україні у мене був ще в лютому. Всі необхідні документи з боку чоловіка для оформлення візи були готові в кінці квітня. На початок травня була зарезервована дата в посольстві. Тому за період лютий-квітень я поперекладала і зробила апостиль, підготувала анкети і зробила фото своїх діток. Найважче було зробити фото сина, цей процес затягнувся на декілька днів. В нього якраз різалися зуби і рот відповідно був весь час привідкритий, зробити кілька ідентичний дублів було дуже важко, щоб мати якийсь матеріал для подальшої обробки у фоторедакторах.
Два важливих документи ми зробили із запізненням. Це переклад табеля дочки та довідку про вакцинацію для обох. Просто не вистачило часу.
Я не буду дублювати тут переліки документів, бо вони мають тенденцію до уточнень і їх можна знайти у відповідних установах.
Єдине, що потребує уваги це звірка написання імен, прізвищ у різних видах документів, а також дат народження (паспорти, свідоцтва про народження, страховки). Також хочу звернути увагу на те, що фото на документи слід друкувати із запасом, бо на новому місці вони знадобляться.
Висновок із цього всього наступний. Спростити бюрократію можна тільки завчасно готуючи і сортуючи документи, та уважно читаючи списки та переліки. Папки, файли і списки документів, також фото, папір для копій і трохи терпіння і все буде ок.
