До цієї книжки я добиралася давно. Вона довго аноносувалася і вийшла в акурат тоді, коли ми перебралися до Берліну. Про неї писали в соціальних мережах. І ось нарешті влітку 2018 мені вдалося взяти цей примірник в руки, почитати анотацію. І знову відкласти цю книжку вбік. Вона виглядала мені як новий вишуканий десерт, який треба споживати у виключно святкових ситуаціях. З іншого боку ще в мене був підсвідомий страх прочитати цю книжку і зрозуміти, що історій, які описують сільські поселення як культурну глушину стало на одну більше. Це як спробувати екзотичний фрукт.

Чому таке відношення? Ця історія рецензувалася як історія однієї поїздки двох столичних жительок у глухе село Ясіня. Саме так я прочитала по діагоналі відгук на цю книжку, де протиставляється міський та сільський спосіб життя не на користь останнього. Хоча поспішу зауважити, що для цього карпатського поселення краще підходить назва містечко. Тут розмовляють дуже цікавим українським діалектом і слово ЙО має дуже багато відтінків, в Ясінях починаються багато цікавих гірських маршрутів і тут попри все добре збережена культурна самобутність. Такими, може трохи з кращою інфраструктурою, є гірські містечка в інших частинах Карпат, чи Альп. Справді це поселення вартує, щоб про нього написали повість. І не одну.

Допитливість пересилила всі ці страхи і в переддень Нового року почала читати цю таку дражливу для мене повість. І прочитала її за чотири заходи, роблячи перерви для передноворічних приготувань. Дуже задоволена, скажу Вам. Поспішаю ділитися цим.

Трохи про історію цієї книжки до читача. Видавництво Фонтан казок, на яке одна доччина подружка каже Фонтан книжок, оголосило черговий конкурс історій про сучасних дітей: “Напишіть про мене книжку”. Рукопис повісті Тетяни Стрижевської ” Файні товсті дівки, ЙО!” переміг  у 2016 році за результатами конкурсу. Проілюструвала видання Ольга Кузнецова. З початку 2018 року книжка у продажу.

Сюжет повісті простий і зрозумілий. За збігом обставин дві дівчинки киянки замість мовного табору в Пущі-Водиці потрапляють на невизначений (за моїм розрахунком близько тижня) в гори. Не можна сказати, що ідея подорожі однаково подобається обом подружкам. Зоряна та Мілана, або Мілка чи Мілася готувалися до іншого сценарію літніх канікул. В гірській садибі їх чекає чудова бабуся Катря, яка видається дівчатам мольфаркою чарівницею. Попри всі протести і деколи зовсім не дитячі витівки Зоряни відпочинок вдався і дівчата повернулися додому трохи іншими. Вони побачили гори, відкрили для себе інший світ в якому живуть їх однолітки і як на мене стали трошки людянішими.

Повість не має багатьох персонажів, тут крім Зоряни та Мілки та їх батьків, описані ще одна місцева родина  хлопчика Мирка, власне бабуся Катря та декілька людей з містечка. Є персонажі про існування яких ми знаємо, але вони перебувають поза подіями. В основному це шкільні подружки та хлопці, з якими дівчата спілкуються в час свого навчання в школі. Дуже тонко описано те середовище в якому ростуть столичні діти та те, як батьки і діти вибудовують свої стосунки.

Чесно мені трохи незрозуміле було слово товсті у назві повісті. Після прочитання повісті до мене дійшло, що це щось на кшталт “ладна кобіта”, яке мене колись шокувало в діалектах з іншого боку Українських Карпат. Взагалі це дуже добре, коли герої повісті можуть трохи дратувати своєю поведінкою, як наприклад надмірна Зорянка. Дівчинка в моєму розумінні дещо переходить межі ввічливого спілкування і деколи досить відверто грубить всім навколо неї. Саме тут прочитується тонка межа, яка проходить між самовизначенням підлітків і відсутністю виховання. Включається критичне мислення, де є неповага, а де просто захисна реакція. Я розумію, що авторка трохи “підтягнула контрастність” для своїх головних героїнь. Але саме така поведінка дівчат трохи бентежить, бо така поведінка є жорстокою для такого юного віку. Найприємнішим є те, що дівчата все таки сприйняли цю інакшість життя, яку побачили в садибі бабусі Катрі, відчули силу і позитив місця, де вони перебували. Готові повертатися сюди назад. Авторка піднімає дуже дражливу тему стереотипів та раннього дорослішання дітей, проблему людяності, яку люди гублять у погоні за правильним макіяжем чи дієтами. Справді життя не зводиться тільки до виживання в міських джунглях. Є такі чудові речі, як зорі у горах, простір і свіже повітря. Хоча у мене було застереження щодо опису і зображення територій поза великими містами, вони при прочитанні повісті зникли. Тобі добре там, де є люди, які тебе люблять.

Наступне, що добре вдалося авторці, це включення діалектів в текст повісті. Питання діалектів це ще одна дражлива тема сучасної літератури. Попри те, що деякі репліки літературної мови сучасних киян були для мене трохи незвичними, то із закарпатськими діалектом як на мене, все вдалося дуже чудово передати. Ні багато, ні мало, якраз скільки стільки треба і вдало вписано в контекст.

Завдяки Миркові  та його татові дівчата відкрили для себе інші місця Карпат: Яремчу, Ворохту, Рахів.

Після прочитання книжки хочу поділитися наступними міркуваннями:

• перемога повісті в літературному конкурсі цілком виправдана. Це справді книжка про сучасних дітей та підлітків;
• дуже вдало зроблена спроба розкрити сучасне мовне різноманіття через реальних носіїв мови;
• дражлива тема людяності, терпимості, поваги до людей незалежно від їх статусу піднята і висвітлена коректно;
• топографія Карпат виписана дуже добре, майже як в рекламному буклеті, хочеться туди їхати і побачити цю красу.

Ще не так давно я писала про те, що було би добре прочитати історію з життя сучасних дітей. І от я випадково витягаю з книжкового запасу придбаного влітку в Україні книжку з ключиком на корінці. Це з торби чи ящика від видавництва “Фонтан казок” у фанклуб якого ми з моєю дочкою Регіною входимо. Це те, видавництво, що перетворює трохи замулені джерела сучасної української літератури на чудові водограї. Повість надрукована у серії “Барвиста книжка” від іншого дружнього видавництва, але тією самою чудовою командою, бо є такою собі перехідною до дорослої. Що за книжка? Написала Тетяна Стрижевська, видало видавництво “Легенда” у 2018 році, ілюстрації від Ольги Кузнецової. Назва повісті: “Де є ESC з моїх халеп?”

Нижче торкнуся тих моментів, які я знайшла для себе як читач і що вважаю важливим для читання підліткам.

Почну з приміток. Вони дуже вдало вписані в текст. Їх тут багато, вони тлумачать на зрозумілу мову персонажів з популярних комп’ютерних ігор, сленгові слова що переважно стосуються комп’ютерних технологій.

Справжня життєва історія, яка відбувається у великому столичному місці. Головна героїня дівчина на ім’я Сніжана, у повісті просто Сніжка, яку неабияк захоплює віртуальний світ. Не те щоб вона у ньому постійно жила, але це важливий момент її життя. Для оточуючих вона трошки дивна, бо фарбує волосся у блакитний колір (що є дуже поширеним трендом для сучасної молоді і не тільки), носить темні блузки, бо не любить білий одяг. Її улюблений кіт Скіф, є представником котячих без шерсті. Разом вони утворюють парочку таких собі не таких.

Сніжка має друзів в школі і в будинку, де вона живе.  Авторці вдалося добре описати найближче і трохи дальше оточення головної героїні. Велике місто потребує великих ресурсів, в тому числі фінансових. Тому маму дівчинка бачить рідко, бо вона багато працює. Мама у Сніжки педіатр, відрізняється неабиякою витримкою, намагається бути в курсі справ життя дочки, але не влазити у її приватні справи. Тато, як згодом виявилося вітчим Сніжки, не так багато працює як мама, але з повагою ставиться до життя дочки. Він мобілізується тільки тоді, коли стається щось надзвичайне, а так віддає перевагу розміреному життю попри все. Цікаво, що життя сім’ї не ідеалізоване, але і не піддається критиканству і моралізаторству. Як на мене авторці вдалося вберегти той баланс в описах, а не в оцінках сімейних ситуацій. Життя таке як воно є. В одному епізоді Сніжка неабияк розсердилася на тата через салат Цезар, навіть наговорила йому дурниць. Згодом їй стало шкода за цю ситуацію і вона вибачилася та помирилася з татом. Насправді це дуже важливо в сім’ї вибачати один одного. Вмінню просити вибачення і вибачати діти вчаться у найближчих родичів.

Тут є все чим живуть сучасні підлітки. Дружба і сварки, закоханість і розчарування, розуміння та авторитаризм. Весь спектр підліткових емоцій вдалося вписати в цю повість.

Мені сподобалося як у повісті описано ситуації дружби і перших закоханостей. Дружба з Танькою (саме такий варіант імені подає Тетяна Стрижевська) це такий собі симбіоз – дружба. Як з’ясувалося він не може тривати завжди. Десь в середині повісті вони посварилися. Сніжка не відповідала запитам своєї подружки, яка завжди права. І хоча Сніжка справно виконувала всі доручення своєї найкращої подруги у шпигуванні за об’єктом бажань Тані, старшокласником Владом і помагала подружці у точних предметах в навчанні, подруга відмовилася з нею спілкуватися. Сніжка дуже переживає.

Головна героїня дуже скептично відноситься до любові і всім, що з нею пов’язано, але несподівано для себе закохується. Спочатку – це юнак (навіть не наважуся назвати його хлопчиком), який професійно займається музикою і має цілий ряд цікавих захоплень (артхаусне кіно) і уявлень про те (прикрашати його богемний стиль життя), якою має бути його обраниця. Сніжка захоплюється ним, бо він інший, не такий як хлопці з її оточення. Емоції емоціями, але здоровий глузд ніхто не відміняв. Ця історія закінчується з сльозами і розчаруванням. І тут ECS з халеп стає ще потрібнішим. І він виявляється поряд у повсякденному оточенні…

Десь між рядками ця повість акцентує увагу на стереотипах. На тому що ми батьки намагаємося нав’язати нашим дітям якісь свої стереотипні поведінкові кліше. При цьому ми забуваємо, що діти мають право власних рішень. Книжка може стати добрим ключиком для розуміння дітей підлітків їхніми батьками.

Ще би багато чого хотіла б я написати про цю повість. Але не буду. Прочитайте краще її самі. І те, що в тексті і між рядків. Там дуже багато цікавого. Не знаю, як оцінять її літературознавці, але ця книжка дуже добра для кращого розуміння стосунків між людьми. Дуже добра для прочитання дівчатам, щоб зрозуміти хлопців, хлопцям, щоб хоч трохи зрозуміти дівчат. Батькам  дітей обох статей взагалі дуже треба, щоб мати уявлення про те, про що приблизно думають і як сприймають дійсність їх діти. Авторка не тільки добре розуміє дітей, але ще може гарно це описати. За що їй моє персональне мамське дякую.

Коли читати? Найкраще довгими зимовими передноворічними чи святковими вечорами, коли замість снігу у вікно лупить груднева злива, чи очікувана відлига засипана сніговою крупкою. Скажу, що книжка варта того, що відлипнути від телефону чи планшету і витратити на неї свій час.

Моя дочка Регіна, коли побачила цю книжку сказала: – Клас, але мені тільки 10 років, а тут вже про цілування і бойфрендів. Прочитаю пізніше. І додала, примруживши око: Тільки нікому не віддавай цю книжку. Будь-ласка!

Приємного всім читання!

Коли настають довгі сірі дні, список незавершених справ і дедлайнів стає нереально довгим, розрядкою для мене є витягнути з книжкової полиці дочки якусь цікаву дитячу книжку і прочитати її.

Вчора я вполювала історію щоденник про одну дівчинку, яка жила десь там в холодному Північному морі на острові. І я одразу збагнула, що погода на широті Берліну ще дуже цікава і різноманітна, ніж десь там далеко в Скандинавії. Насправді тобі добре там, де ти є, і там, де перебувають важливі для тебе люди.

Так от про книжку. Написала її Ніна Е. Ґрьонтведт у 2010 році норвежською. Переклала чудовою українською мовою Наталя Іваничук, видав Старий Лев у Львові у 2018 році. Читали ми її з дочкою в Берліні, купили в Івано-Франківську. Події відбуваються у невеликому місті на узбережжі фіорду Північного моря.

Про сюжет. Забігаючи наперед скажу, що дуже б хотілося, щоб такі книжки були з життя українських дітей. В епоху суцільних чатів з смайлами, цікаво чи веде хтось з сучасних восьми-десятирічних свій власний щоденник. Було б цікаво прочитати як сприймають суперечливу дійсність сучасні діти. В минулому році на літніх канікулах спочатку я, а потім дочка, прочитали теж одну цікаву перекладну книжку, яка за посередництва вищезгаданих викладача і видавництва прибула в Україну із Скандинавії. Вона називається: “Хто проти суперкрутих ?” і також має певний терапевтичних ефект для деколи розгублених дівчаток.

Книжка “Привіт, це я”, яка читається на одному подиху, оповідає про декілька моментів з життя однієї дівчинки Уди. Вона живе в невеликому містечку, їздить до школи щодня на автобусі, раз в декілька місяців до бабусі в гості на паромі. Дуже цікаво як Уда сприймає деякі топографічні деталі з свого життєвого простору. Вона дуже детально описує свою вулицю Крокклейва, свій будинок та будинок подружки, а також зелений будинок та його мешканці за якими вони з подружкою Геллє спостерігають. А також дуже цікаво описаний  острів, де на хуторі живе бабуся Уди і всього є по одному (громадські місця маються на увазі).

Уда має сестру. Сестричка Ерле досить активна дитина, яка дуже любить робити все по своєму і бути в центрі уваги. Це описано як нормальна ситуація. Так в мене є сестра, часто вона нестерпна, але батьки та родичі  її люблять такою якою вона є. Але в кінці свого щоденника Уда робить висновок про те, що дуже цінує свою сестру за її підтримку.

В новому році після Різдва в житті Уди сталися певні зміни, вона почала досить дивно поводитися. І знову нічого не сталося. Ніхто не вичитує дитину, всі намагаються її зрозуміти. Хвилюються через її замкнутість, але це турбота, а не дорікання. Взагалі виникає відчуття, що тим в екстримальніші умови проживання людей, тим турботливіше вони один до одного ставляться. Для жителя великого чи середнього міста це надзвичайно дивно, коли всі розваги дітей зводяться до малювання, випікання печива чи кексів та спілкування у потаємному місці. Звичайно до їх невеликого, за нашими українськими мірками, містечка час від часу приїздить лунапарк з каруселями та атракціонами. Сподобалося також як вписана в історію важливість читання. Те як до школи приїхав дитячий письменник і як діти це сприйняли. Перекладачці вдалося передати ту теплоту спілкування між усіма героями, яку описала авторка. А також безпосередність Уди, яка пише щоденник, листи до письменника, а також час від часу вірші. Ще вона любить писати списки. Звичайно не такі нудні, як мама, а набагато цікавіші. Деколи у своїх записах дівчинка висловлює своє нерозуміння ситуацій, свій розпач та роздратування. Але щоденник для цього і пишуть, щоб деякі свою переживання тримати в таємниці.

Текст читається легко із задоволенням. Головна героїня відчуває турботу батьків, цінує розмови з бабусею, радіє зустрічам з кузенами та кузинами. Має певне хвилювання через те, щодо пам’яті про тих, хто перебуває на широких зелених луках. Людяність, теплота, важливість спілкування, довгі обіди в бабусі, які переходять в ще триваліші поїдання смаколиків і просто спілкування. Важливість цього описана тут. Ми часто найнестерпніше поводимося з тими, кого найбільше любимо. Така підказка бабусі допомогла зрозуміти дівчинці свої відчуття.

Ілюстрації, маленькі малюнки та схеми зроблені за задумом автора самими героями книжки. Оформлення книжки дуже полегшує читання тим, хто не дуже любить читати довгі історії.

Переказувати зміст історії щоденника невдячна справа. Краще його прочитати самому. Це не просто така собі історія, а і маленька відповідь на питання, які хвилюють дівчаток, хлопчаків та їх батьків.

Раджу прочитати як дівчатками, так і хлопчиками. А ще їх вічно заклопотаним батькам.

Добре читається осінніми сірими вечорами, гарно підходить тоді коли в шаленому графіку школа гуртки треба зробити паузу. Ще приємна до прочитання на зимових канікулах, коли рано темніє і після холоду вулиці хочеться тепла.

Приємного читання.