Читати книжки – це добре дозвілля. Електронні книжки роблять таку нагоду можливою, якщо ти подалі від україномовних книгарень, а Амазон ще не навчився продавати українською. Дві речі, які сталися за карантинні роки, роблять читання та рефлексування від прочитаного більш наповненим та цікавим. Перше – це зростання доступність електронних книжок від українських видавництв, друге – це книжковий блогінг, влогінг і чублення у соц мережах.

Чому вибрано саме цю книжку?

Про книжку Євгенії Кузнєцової відомо стало із соцмереж. Про це багато хто говорив у Фейсбуці, на ютубі та в Інстаграмі, книжка увійшла до довгого, а потім короткого списку BBC, її оглядали блогери, її постили у соцмережах. Стало цікаво про що там можна запитати Мієчку, проте дочекалися виходу електронної версії. Не Амадока, але паперові книжки мають вагу і об’єм, а шафа не гумова.

Що відомо про авторку?

Що вона класна. Має свій ютуб канал, де аналізує різні важливі для суспільства та ідентичності речі, цікавиться цікавим і важливим. Також, що це її дебют в художній літературі. Євгенія Кузнєцова гарно описує деталі та робить цікаві висновки із спостереженнь рутини.

Про що розповідається?

Історія про дівчат різного віку, що зустрілися в садибі своєї бабусі. Це чотири генерації жінок, яких на літо об’єднав будинок з покинутим садом. Відчуття, що має щось статися присутнє з початку історії, авторка спритно ловить нас на гачок, однак не втрачає нагоди розвернути дещо неочікувано сюжет. Дві сестри, що приїхали до бабусі видихнути свої тривоги, переживання, їх кузина, чия сплановане життя повернуло не там і їй також треба до шелтеру, маленька дівчинка, яку мало що поєднує з присутніми, таке собі умовне родичання, дочка власниці будинку – всіх їх затягнуло у цю умовну неспішність і деяку ізольованість позаміського життя. Дівчатам треба поставити на паузу щоденний ритм, щоб обдумати важливі рішення. І всім їм треба пережити щось важливе.

Виглядає, як сюжет роману для жінок. Ні, ця історія не стільки про жінок, вона напевно більше про жінок. Про те як вони живуть і відчувають цей світ. Розповідь багатошарова. Бо на цей жіночий базис нашаровується і сільські пасторалі, які моментами про відчай, стосунки з світом поза межами України, страхи втрати чи помилки і бажання якось це все розрулити. І ще тут є чоловіки з різних шлюбів та стосунків та діти від різних батьків. І авторка запаковує ці всі рефлексії в одну літню історію.

Що сподобалося?

Як написано. Як завертається сюжет. Як прописані деталі, що формують образ героя цієї історії – будинку. Як показані стосунки в середині родини та з її новими та транзитними родичами. Як описана атмосфера місця, де збудований будинок. Родичі, діти.

Гарбузи та їх інстасторіс. Наречений японець та його способи долання перешкод. Такого ще точно не було 🙂 Сливовий сад. Бо в літературі до цього якось багато яблунь, вишень, черешень та абрикосів.

Розв’язка дилеми поїздки в Австралію для Мієчки. Те що будинок добре поремонтували.

Що не зайшло, або не дуже зрозуміло?

Спочатку думала, що Мієчка, це від Мія. Виявилося, що це Соломія. Мієчка і Лілічка – це звучання переслідувало як набридлива муха. Потім звиклося.

Може було б цікавіше, якби локації мали свої імена. Хутір, ставок, місто, містечко. За відчуттями, то десь південь Київщини чи Вінничина чи Черкащина. Але це суб’єктивне.

Кому буде цікава така книжка?

Це відносно легка, художня література, яка нагадує фільм. Книжка емоційна, цікава деталями, про життя як воно є. Перспектива авторки сучасна, реальна, і без трагізму, які ми бідосики. Головні героїні виглядають як досить реалізовані в професійному плані, їм треба розібратися з власним життям і своїми відчуттями. Книжка в певній мірі спонукає до погляду на повсякденні трагедії чи драми з різних перспектив. Тому буде цікава тим, хто любить читати про літо, локальні ландшафти, пошуки себе і розуміння свого оточення. Буде цікаво прочитати тим хто любить розглядати життя таким яким воно є, без зайвого пафосу і моралізаторства.

Що ще?

Гарний варіант для читання в дорогу, для відпочинку, для кращого розуміння реального світу та виховання терпимості до вільного інтерпретування суспільних норм і догм, любителям городництва та сторіс з гарбузами в Інстаграмі. Книжка доступна в паперовому та електронному форматі, що значно розширює кількість потенційних читачів. Чекаємо на екранізацію та нові книжки авторки. Це та добра історія про стосунки, яких нам бракує.

Однією з особливостей цьогорічних новорічно-різдвяних свят було те, що багато цікавих речей для дітей були або ризиковані, або недоступні. Тому ми дуже добре зкомпенсували це книжками. Частина видань, з огляду списку минулого року, деякі ті про які ми писали, є також новинка збірка історій про творців Різдва. Мамський блог зробить короткий огляд прочитаного з коментаріями в якому форматі було б цікаво читати.

Перше – це “Нова радість стала” від Абабагаламаги. Це не щоб читати, бо це збірник колядок і щедрівок з нотами та кодами для прослуховування, а щоб розглядати. Неймовірні ілюстрації при детальному розглядання яких наповнюєшся різдвяним настроєм і стаєш щасливим. Книжка – концерт плюс візит до музею мистецтва.

Два – це “Червона одежина для маленької пташини” від видавництва Каламар. Навіть якщо у вас немає власних малюків, купіть її погортайте, почитайте і подаруйте знайомим, чи тим маленьким людям, які вам дорогі.

Три – це не про Різдво, але про радість і доброту. Неймовірна історія з ілюстраціями у цікавій техніці від Грасі Олійко “Історія, яку розповіла Жука”. Що робити з цим виданням від ВСЛ? Те саме, що і з попереднім.

Чотири – купіть дві, ми так і зробили, але треба було більше брати :). Це збірка, що оповідає, хто ті люди, що забезпечують нам святкову атмосферу. Дуже актуально у заточеному з пелюшок на споживацтво суспільстві. Автори різні, всі короткі історії класні. Це книжка “Хто творить Різдво” від видавництва Чорні Вівці

П’ять – як вже ідете до Овечок в гості, то зверніть увагу на ще одну збірку, але вже від однієї авторки. Засинати під історії про тваринок, що мають приготування та очікування свят дуже цікаво. “Різдвяні історії під подушку” від Наталі Пашинської гарна книжка для тих, хто любить слухати про пригоди тваринок, що розмовляють.

Шість – “Муха, дзвоник і Різдво” від Віки Мазюк у Видавництві Старого Лева. Ця історія для тих, хто вже добре читає і має час і натхнення на канікулах це зробити. Історія гарна, динамічна, фантастична з цікавими персонажами зі світу людей, тварин та чарівного потойбіччя.

Сім – це “Різдвяна історія” від Чарльза Діккенса у перекладі Івана Андрусяка від ВСЛ. Навіть якщо читали, то почитайте ще раз і різні екранізації подивіться також.

Вісім. Це українська версія різдвяної історії від Олександра Гавроша “Різдвяна історія ослика Хвостика”. Про неї ми писали тут Ми б дуже хотіли, щоб по ній зняли кіно чи мультик, бо дуже вона душевна і тому пишемо послання Всесвіту ще раз.

Звичайно є ще інші цікаві книжки до яких ми ще не добралися, чи закінчився наклад поки ми добралися. Однак радує те, що такі історії є. Тому Мамський блог бажає приємного святкового і зимового читання.

Земля зробила свій оберт навколо Сонця і ми святкуємо одне чудове свято, яке наповнює надією серця у багатьох жителів нашої планети, пірнаємо в атмосферу Різдвяних святкувань. Деколи ці святкування бувають вдалині від дорогих серцю людей, а деколи усвідомлюєш, що якось погубив споріднені душі на життєвому шляху. Тож час Різдва добрий час, щоб перезавантажити свої стосунки із всесвітом.

І в цьому дуже добре може допомогти історія від письменника, який любив людей, динамічні сюжети і написав вже майже 200 років тому багато гарних історій. Це все про Чарльза Дікенса, за допомогою творів якого ми можемо зануритися в атмосферу англійських поселень.

Чарльз Дікенс та переклади його творів добряче нас захоплюють, а деколи заплутують у шкільні роки. Його Різдвяна історія – це книжка не тільки для дітей, радше навпаки, для дорослих. Але вона чудова! Динамічна, захоплююча, присмачена справжніми чудесами і вірою в добро і милосердя.

Видання в українському перекладі Івана Андрусяка вийшло у видавництві Старого Лева, оформлене ілюстраціями Ростислава Попського, дизайн обкладинки Арт Струдія Аґрафка у 2020 році.

Сюжет книги переносить нас у Англію, в місто, мешканці якого активно готуються до святкування. Ми занурюємося в атмосферу цих приготувань і бачимо які традиції святкування Різдва мають тогочасні мешканці. Важливо зустрітися, мати святковий обід і поспілкуватися з родиною чи друзями. І ця атмосфера охоплює всіх, не залежно від рівня достатку. Але ні, не всіх. Є один герой, якому попри добрі статки бракує дуже важливого – це радості спілкування. І ця сухість, черствість, а деколи і жорстокість стають причиною того, що дядько вляпується в історію з привидами. І ця безтілесні створіння всього за три сеанси досить зрозуміло пояснюють цьому чоловікові, що, як і коли в його житті пішло не так. І цей любитель бухгалтерських книг, боргових зобовязань і торбинок з грошима змінюється. І як винагороду отримує здатність відчувати щастя від святкування Різдва.

Письменникові чудовим чином вдалося у п’яти куплетах донести до історію життя однієї людини з виписаними деталями того середовища, де він жив. І найголовніше, підкреслити важливість доброти, любові до ближнього, всього того, що робить нас людяними.

Мимоволі виникає відчуття, що останніми роками ми маємо вдосталь їжі, але дуже потребуємо живого спілкування, спільних обідів, посиденьок та теревенів, співів та ігор. Тому ця історія як про давні англійські міста, так і про сучасні мегаполіси.

Книжку варто мати в бібліотеці, щоб час від часу почитувати. Дуже підходить для читання вголос чи частинами.

Новина про свіжий роман Софії Андрухович “Амадока” крім радості, викликала іншу емоцію: “О, Боже! Який він величезний”. І це точно не літнє чтиво. Видання було переміщене в список очікування електронної версії, бо таким гросбухом можна і травмуватися при читанні.

І ось літні спогади спаковані у фотографії в телефоні, бо було так насичено, що фотоапарат, який важкувати носити, після крокусів, розпакували аж на фотографування перших грибів. І що з читацькими планами? Запропоновано читати на локальному книжковому клубі Амадоку. Очі бояться, а руки вишукують картку для оплати електронної книжки.

Спочатку читала у телефоні, відкладаючи в моменти, коли ступінь описаних жахів змусіла б заплакати Стівена Кінга. От просто задихаєшся і мозок витягує з глибин пам’яті свої заплутані клубки сімейних історій. Робиш перерву і читаєш далі.

На вказаний час я так і не встигла прочитати Амадоку і в засіданні клубу участь не взяла. Знаєте, не найкраще чтиво у сірості листопадових днів. Дочитаю, коли буде сила, бо погрузла в болтистому грунті спогадів головних героїв.

Фрагменти сюжетних ліній не бажають зав’язуватися в один вузол і це спричинює страх, що щось важливе було пропущено. Перечитую ще раз і переношу книжку в електронну книжку, там так легко не загубиш. Читати було емоційно важко. Цікаво, як авторка себе почувала під час написання? Це дуже виснажливо так порпатися в старих ранах, вишукувати в мотлосі речей аргументи на користь чи заперечення вчинків.

В частині про Домонтовича якось читання вирівнялося і затягнуло. Складаємо пазли тієї ніби недавньої нашої історії далі. Не всі вони збереглися добре, як понівечені скульптури Пінзеля, але є відчуття, що вони ці білі фрагменти історії десь тут поряд.

Після прочитання роману постало дуже багато запитань про минуле, зросла впевненість, що ми маємо відтворювати дерево свого роду і шукати свою ідентичність. Бо це самовідчуття і сприйняття може бути іншим, ніж нам в свій час розказували. Пам’ять тих, хто жив тут раніше зобов’язує нас це робити.

Софія Андрухович пише довго, складно, глибоко. І це часом є перешкодою до того, щоб познайомитися з її творами. Мене не лякають великі твори, але тут я декілька разів тонула не до кінця розуміючи, хто кому яким родичем доводиться. Розуміла, що розв’язка буде несподіваною, але читала далі. З цього роману цілком могла би вдатися трилогія чи дуже крутий серіал. І це дало б можливість без страху заглянути на карту у пошуках Амадоки, яка так дивно зявилася, а потім зникла з карт стародавніх (чи не таких уже і давніх) картографів. А може ми просто ще не відшукали ту саму мапу у архівах. Очевидно одне, що історії маленьких міст ховають в собі великі таємниці. І розуміння того, що відбулося в історії двадцятого століття потребує топографічного рівня картографування.

Цей роман читався в літаку між Берліном і Києвом, в берлінській підземці, де на виході можна спіткнутися об пам’ятники про знищених євреїв відомі, як Камені спотикання, в перерві між справами на Лютеранській в Києві. До крапки добралася вночі, бо дуже хотілося знати чим і як ця історія закінчиться. А виявилося три крапки в кінці. Чи може знак питання? Варто почитати, коли прагнети красного письменства та любите заплутані сюжети.

Складається враження, що ця книжка чекала на нас у книгарні, гублячись поміж конкурентами з більш яскравими обкладинками. Але ми знайшлися. Як головний герой книжки зустрів бджіл і після цієї пригоди його життя заграло різними фарбами.

Авторка з Словакії Сімона Чехова написала і проілюструвала одну ну дуже теплу історію, де переплелись самотність, випадковість, захоплення, послідовність занурення в нову справу і радість. Цей переклад пані бджолярки, бо авторка є пасічницею, вийшов у видавництві Апріорі і якось не був досить голосно розрекламований. Хоча Мамський Блог вважає, що це чудова пізнавальна книжка, з приємними заспокійливими ілюстраціями, яку варто прочитати і дорослим, і дітям.

Головний герой жив у місцині самотній і сумний, доки біля помешкання не з’явився рій бджіл.

Спочатку поява сусідок розхвилювала Йожко, але в нього була чудова книжка і він розібрався, що має робити далі. А роботи було багато! Майструвати новий будиночок для бджіл, спостерігати за ними і ще багато цікавого і невідомого.

Ця нова турбота так захопила Йожко, що він зовсім не помітив, як перестав почувати себе самотнім і сумним. А це важливо, погодьтеся.

Крім чудової історії, в книжці є пояснення як на пасіці називаються різні пристосування та інструменти. Допитливі читачі знайдуть пояснення звідки береться мед і як влаштована бджолина сім’я, що відбувається в середині вулика.

Мамський блог радить мати таку книжку в бібліотеці, бо її можна розглядати і читати довго і цікаво. Це гарна ідея для читання батьками дітям, а також тим читакам, що тільки вчаться читати. Зловіть цю книжку, як Йожко зловив бджолиний рій і ваше життя стане цікавішим!

Шукаючи дитячу книжку з добротним текстовим наповненням натрапила на цікаве видання від такого здавалося б дорослого письменника як Мирослав Лаюк. Барвисте видання назвалося цікавим подвоєнням КівіКіві. Погортавши, і побачивши очікуваний баланс тексту та ілюстрацій, ми додали цю книжку в наш запас книжок на осінь.

У потенційного читача, ця пташина історія викликала інтерес і була прочитана однією з перших з купленої підбірки. Написано, що дане видання рекомендовано для молодшого шкільного віку. Ми використали його як книжку для вечірнього дозвілля з дошкільнятком. І таке читання нам пішло дуже добре, бо можна читаючи, обговорювати книгу.

Під обкладинкою сховалася динамічно-душевна історія з життя новозеландської пташки Ківі. Повтор слова на обкладинці мабуть стосувався фрукта ківі, який теж в історії присутній. З досить несподіваного боку. В цій пригодницькій історії є і про життєвий вибір, і про дружбу, і про любов до футболу.

Текст цікавий, динамічний, але часом трохи заплутується від дещо дорослих формулювань. В цілому текстова частина книжки гарна, весела і мотиваційна. Принаймі так зауважив один шестилітній слухач, що разом з мамою стежив за перепетіями екзотичної пташки. Ми розтягнули читання цієї пригодницької історії на декілька вечорів.

Ілюстрації зробив Ростислав Попський. Вони яскраві виразні та подобаються малим читачам. Головний герой досить добре проілюстрований з різних ракурсів. Найдовше розглядалася ілюстрація розворот з страусячими перегонами.

Пригода відбувається у пташино-щурячо-котячо-собачому світі, де є тварини, що живуть на свободі, є такі, що цю свободу втратили, як наш головний герой. Є також і ті, хто вважає свою несвободу власне привілеєм. Дуже цікавий ракурс. Головний герой пташка Ківі, що народилася в неволі і вибралася завдяки наполегливості та збігу обставин з неї, і на момент пригоди живе всюди. Цей незвичний птах ніби з усіма вільними тваринами, але одинокий і самотній водночас. Тому, що він птах, який не літає. Але мріє про це.

Герої умовно негативні, це екзотичний кіт та гламурний пес, намагаються вибороти своє місце на дивані, вірніше убезпечити себе від появи конкурентів за диванну подушку. Однак така боротьба на випередження хатніх мешканців завершується черговим попаданням в халепу та гнівом від господині.

З іншого боку лісово-польове товариство приятелів пташки Ківі не на жарт сполошилося після його зникнення. І справа звичайно була, не у важливому футбольному матчі, а в чомусь набагато важливішому. Вдало спланована операція з порятунку Ківі пройшла успішно, він повернувся до своїх друзів і навіть здійснив свою мрію. Яку? Прочитайте цю пригодницьку історію і також дізнаєтеся:)

Ми радимо читати цю книжку, купувати на подарунок і насолоджуватися її читанням вголос, бо пригоди пташки Ківі, яке не літає, варті того, щоб про них дізналося більше людей.

P.S. Ця казкова історія ввійшла у фінал конкурсу Книга року BBC 2020, але інформаційного шуму по ній малувато. Міг би бути чудовий сценарій для міні серіалу. Герої дуже гарно візуалізовані.