Для більшості людей переїзд тотожний з катастрофою. Наша сім’я має досвід декількох переїздів. Не можу сказати, що переїзди були без стресу, в основному вони відбувались в режимі метушні. Але цей був особливий. Чому? Одна справа переїзджати в Києві з квартири на інше помешкання, трохи інша переїзд в інше українське місто, а вже зовсім інша до нової країни. Слід сказати, що ми переїзджали у форматі 1+3. Спочатку тато, а за пів року всі решту (мама, дочка і син). От про решти трьох хочу розказати в деталях.
Психологічний момент. Всі страхи і переживання пересилилися тим, що діти заскучили за татом, а я за своїм чоловіком. Це допомагало уникнути таких моментів, як філософські роздуми з драматичним акцентом як воно буде. Страхами щодо мови, та адаптації. Ми знали, що ми маємо це зробити, квитки на такий і такий день. Готуємось. Тато нас чекає.
Організаційний момент. Це найскладніше. Квитки, документи, а перед тим візи вимагають часу і адекватності. Список організаційних моментів з травня по липень оновлювався і доповнювався раз десять. Найголовніше з цього вчасно і правильно оформити документи. Потім підготувати речі необхідні в новій країні (чемодани), так, щоб вони були підйомні і не порушували правил перевезення. Це приємні моменти пакування речей, так званий короткий список. А є ще довгий список, з якого власне починається переїзд. Упакувати ВСІ речі. І кудись їх діти. Саме цей момент виснажив мене найбільше. І саме з розподілом речей, що мали залишитися в Україні було найбільше проблемних моментів і стресових ситуацій. Всі речі, що були в нашій зьомній іванофранківській квартирі ділилися на декілька категорій:
- сміття (тут все просто організаційно, важче фізично, але то таке), його виявляється дуже багато враховуючи різні кришки, корки, пусті слойки і різні коробочки та ящички;
- ті речі, що їдуть з нами в чемодані (теж не складно, бо після третьої перепаковки, все було ок);
- ті речі, що їдуть з нами не в чемодані, перевізником (теж просто, як вибрати родзинки з булки, чи горішки з шоколаду);
- ті речі, що треба продати (великі меблі, спортінвентар і все таке, найважче знайти адекватного покупця і відповісти на всі телефонні дзвінки з цим пов’язані);
- ті речі, які можна віддати (одяг, іграшки, дитячі меблі, треба зайти, того хто забере, бажано все відразу), частково наповнила контейнер з одягом і взуттям для потребуючих;
- речі, які треба перевезти до мами (о тут, чекав мене конфуз, і деяка неадекватна оцінка своїх сил).
Останній пункт мав багато сюрпризів, бо за три роки життя ми назбирали багато приємних серцю дрібничок, чашечок, кастрюльок, пазликів, конструкторів, пісочних наборів і пляжних тапків, а також пазлів, новорічних іграшок і красивих мисочок з різних поїздок.
Реалізація останнього підпункту відбувалася в декілька (чотири) заходів, найбільше виснажила. Висновок тут такий, щоб вчасно виїхати на початку липня, потрібно речі запакувати до березня:). Всю решту часу ходити поміж ящики і пакунки.
Зате мене в маминій квартирі чекає ще з десяток нерозібраних ящичків, особливо з милими серцю дрібничками, з якими дуже важко попрощатись, а також не до кінця розсортовані книжки.
Які висновки з цієї писанини.
В сучасному мобільному світі від переїзду ніхто не застрахований. Свої навики пакування, складання, сортування я вдосконалила експрес-методом. Це стрес метод і він не дуже добре впливає на подальше спілкування з власниками цих речей. В новій берлінській квартирі я більш серйозно відношусь до одягу, упаковки, баночок, пляшок і тих речей, якими ми не користуємося. Це дуже хороший досвід переосмислити своє відношення до накопичення одягу, предметів інтерєру, іграшок, ігор та книжок, відрізів тканин, заготовок для рукоділля і всього такого подібного, що звужує наш життєвий простір.
Не потрібно відмовлятися від допомоги, бо це може пришвидшити процес і зменшити втому. Велику задачу найкраще вирішити, коли розбити її на маленькі дії.