Якщо бажання надихати свою дитину власним прикладом читання є, а можливості осилити дорослу книжку немає, Мамський блог має одну перевірену ідею. Берете одну дитячу книжку, читаєте, регочете і наступні два-три дні читає і регоче ваша дитина. І читаєте, і гарний настрій маєте, якщо до рук потрапила повість від Сашка Дериманського про вчителя початківця Остапа Квіточку. Видало цю книжку поважне видавництво Абабагаламага, проілюстрував у досить цікавий спосіб Максим Паленко. Книжка побачила світ ще у 2016 році, зявилася у нашій бібліотеці минулого літа і цієї весни нарешті потрапила нам перед очі.
Забігаючи наперед хочу сказати, що цю книжку я рекомендую читати і дорослим. Письменникам у якийсь дивний спосіб досить часто вдається передбачити майбутнє і в деталях розписати розстановку сил добра і зла. Тому якщо глибокий аналіз сучасної дійсності змушує переживати негативні емоції, скористайтеся сміхотерапією від Сашка Дериманського.
Події відбуваються в двох паралельних реальностях: в кам’янистому та темному потойбіччі, де панує дивна атмосфера хаосу та безладу та невеликому поселенні, де життя іде своїм плином з купою щоденних проблем і порядку теж не дуже багато. Історія починається з лайки, яка була оцінена моніторинговою службою потойбіччя як прокляття на адресу новонародженого хлопчика. Для служителів темних сил це дуже велика вдача таке зафіксувати, але для співробітника пекла Вельзепера це стало початком великих проблем. В іншому світі, хлопчик якого облаяла у пологовому будинку акушерка виріс, вивчився на вчителя, отримав перше робоче місце і встигає у кожному місці зібрати неймовірну кількість халеп. На обкладинці ілюстартор зобразив головного героя з букетом його смішних і не дуже халеп.
Деякі ситуації в житті можна охарактеризувати як повний триндиць. У цій історії він приходить до всіх по черзі, а деколи і одночасно: до колективу школи, коли туди приїздять інспектори, до інспекторів, коли їхня перевірка набуває несподіваних оборотів, до мешканців потойбіччя, коли в них наступає демократія і владу захоплюють грішники, до напівгаспида Вельзепера, коли він розуміє, що дарма ловив кажанів і ще в багатьох випадках. Але і такі ситуації завершуються добре. Книжка має певний психологотерапевтичний ефект: не треба боятися бути смішним і не втрачати оптимізму через халепи.
Книга цікава, динамічна та оптимістична не дивлячись на різноплановість персонажів. Оскільки книга була анонсована як пригоди молодого вчителя, то очікувано було трохи дізнатися і про його учнів. Але історій про учнів у цій повісті майже не було.
І дуже б хотілося прочитати продовження історії та дізнатися про подальшу долю героїв. Чи вдалося Остапу Квіточці змінити життя в школі, чи став він вчителем. Ну і як склалося життя в закоханих мешканців потойбіччя в реальному світі після того як вони побачили небо. Ну і чи написав і захистив докторську Павло Панасович. Цікаво, правда?
Можна читати у жаркий літній день ховаючись в холодку і вишукуючи в мисці полуницю чи черешню, або в літню прохолодну мряку посьорбуючи какао, чи уголос з друзями на відпочинку. Приємного читання!