Хоча в долині Пітцталь ми були всього тиждень, однак пригод ми собі познаходили ого го. Неможливо знаходитися в долині, якою б вона мальовничою не була, коли навколо тебе протягом дня підсвічуюються яскравим сонцем  високі гірські шпилі. Цікавість, що там нагорі спонукала випробувати один довгий і виключно пішохідний маршрут. Старт недалеко від готелю, фініш найдовшого варіанту маршруту – в долині з наступного боку. Зваживши наші бажання і можливості постановили неспішно видертися за вказівниками якмога вище, а далі назад вниз. Взяли слінг для найменшого мандрівника, одяг від сонця і дощу (це ж гори), а також прихопили палиці для трекінгу. Вода, перекус і все необхідне в рюкзаку, маленький хлопчик в слінгу, дівчинка з палицями ми вирушаємо.

Гори з протилежного боку долини виглядали дуже гарно, наша дорога першу годину петляла дуже круто. Але це були нові враження…

 

Десь на середині маршруту, як ми потім оцінили, почувалися трохи невпевненими у доцільності далі рухатися. Невелика пауза біля гірського потоку до якого вдалося заманити учасників запитанням, що це там так шумить?, і ми з новими силами видираємося далі.

Ну вже недалеко, сказала Регіна, коли побачила таку гору з протилежного боку. Там справді сніг, але з того боку, де ми ідемо гірські вершини значно вищі. Головне всі хочуть іти далі.

Слід сказати, що ми рухалися неспішно, оскільки вийшли одразу після сніданку і часу у нас було із запасом. По дорозі знаходили чорниці, розглядали все дуже уважно, більшу частину часу ішли в затінку. Тиша, свіже повітря, прекрасна погода. Ну і щось цікаве на горі, куди треба дійти.

Фото, коли ти побачив влітку сніг по справжньому, а не по телевізору.

Ну і звичайно цікаво побачити звідки той такий шумний потік починається. Справді цей маршрут був цікавий і дорослим, оскільки висоту набирали ми дуже стрімко. Видимість була космічна, більшу частину маршруту вдалося пройти в затінку і найменший турист умудрився навіть поспати. Йшли повільно, вуха не закладало. Піднялися на альпійську долину, видовище космічне. З’ясувалося, що більше як чотири години ми видерлися всього на 1880 м. Для бувалих мандрівників – це таке, але для дітлахів це дуже вразливо.

Були варіанти ще прогулятися, але один одинадцятимісячний дядько та чудова майже восьмирічна дівчинка сказали, що хочуть гратися. А тато повідомив, що незважаючи на висоту тут продається чудове пиво. Така собі ферма з невеликим рестораном, чудовим дитячим майданчиком і надзвичайним краєвидом.

Інший майданчик з будиночками, який залишився за кадром, пристосований для грання в мряку і дощ. Ну про туалет і пеленальний столик та пару резервних підгузків, які можна взяти якщо щось пішло не так,  я просто промовчу.

Ну і на завершення ідеальне фото з мандрівки з дітьми виглядає так…

Діти за кадром задоволені і щасливі. Батьки побачили красиві Альпи, але це ще не все з Тіролю і Пітцталю…