Замість вступу

Ми мандруємо давно і досить часто. Найбільший досвід мандрування у нас на власному авто. Літній формат ми реалізуємо за принципом гори-море. Деколи виходить, деколи ні. Коли чогось не вистачає в цьому геніально простому плані, то на гори дивимося з вікна, чи море заміняє маленький басейн чи миска з водою в холодку під яблунею. Опис цієї подорожі літа 2016 року я відкладала декілька разів. Причиною була не тільки відсутність часу, а й наявність певного стресу під час цього мандрування. Цю поїздку можна було б назвати: “Один фрілансер і мама в декреті не рахуючи двох дітей”.  Кожен дорослий був з якоюсь торбинкою стресів і тривог. Зараз я дивлюся на ці фото і розумію, що це була, хоч і важкувата мандрівка, але все таки незабутня. Ще вона була трохи нереальна для сім’ї з двома дітьми. За час майже п’яти тижнів в Європі наша сім’я отримала не тільки чудові враження, а й дуже добрий досвід комунікації та навички профілактики стресових ситуацій.

План дій

Це було у “важкі” добезвізові часи, тому пакет дозвільних документів для виїзду за кордон України потребував і грошей і найголовніше часу. Так, як Посольство Австрії видавало візу на фіксовані дати для перебування в Австрії та інших країнах ЄС (але не довше, ніж в Австрії сумарно), то співставивши наші можливості та побажання, ми вирішили забронювати гори в Австрії, та море в Хорватії та  побути в Європі цього разу подовше. Щоб наш сімейний бюджет не просів від реалізації наших побажань, ми вибирали локації поглухіше і подалі від популярних туристичних маршрутів. В Австрії в першу чергу цікавила сільська місцевість з горами повище, а в Хорватії острови з мінімальним набором сервісів. Це вилилось досить складний план Україна, Берегово – Угорщина транзит – Братислава – Австрія Штирія – Австрія Піцталь – через гори на Італію до Хорватії – Хорватія острів Паг – Хорватія острів Гвар – Загреб – винні горби, невелике село в Угорщині – і на закуску (чи десерт) Токай – ще трохи Кошиць.  Далі  Вишнє Німецьке- Ужгород-Вітаємо в Україні.

Реалізація

До кожної поїздки зазвичай всі дуже добре готуються, але поїздка з дітьми це як спецоперація, де провал плану А має бути забезпечений планом Б і В. З дітьми жодних проблем не було. Їхали, їли, спали, гралися, слухали музику, дивилися у вікно, рахували машини, малювали ноги фломастером, кришили хлібчик і пищали, що незручно сидіти. Невеликий стрес у батьків був викликаний відхиленнями від наміченого плану, що були пов’язані з тим, що час на роботу (так зранку наш тато фрілансер працював) в середині поїздки розтягнувся до цілого дня. Бо з’явилася ідея пошукати роботу в Європі. Зараз цей гештальт закритий (роботі  тата в Європі вже більше року, він великий молодець, і ми хоч бурчали, але вірили в нього), то я можу спокійно забути цей стрес і описати всі ті надзвичайні місця, де ми були, а також розказати про тих чудових людей, яких ми зустріли.

Як це було?

Ми виїзджали з Івано-Франківська і перша наша ціль була переїхати кордон з Угорщиною у місті з великою кількістю варіантів назви Берегове, що є центром однойменного району, де живуть чудові люди, які деколи чомусь не розуміють української, можуть говорити англійською. В Берегово є дві важливі речі для відпочинку термальні води (два басейни відкритий і крита купальня) та прекрасні традиції кулінарії та виноробства. Але ми їхали далі. Перехід Лужанка – Берегшурань за неповних півгодини і ми вже слухаємо як угорською скрекочуть коники в траві. Дорога стає асфальтована, чіткіше проглядаються тротуари і велосипедні доріжки, людей мало. Ми в Угорщині, де весь наступний день будемо гойдатися по автобану у бік Братислави. Про Угорщину скажу, що вона цікава не тільки Будапештом (хоча це надзвичайно цікаве і атмосферне місто),  не тільки озером Балтоном, яке теж має свій шарм і принади, не тільки купальнями, а і своїм власним стилем життя, з фруктами, овочами, їжею в ресторанчиках, вином і безкрайніми плоскими краєвидами, які можна роздивлятися з вікна авто. На цей раз Угорщина для нас запам’яталася непристойно дешевим готелем чотири зірки, ідеально плоскою рівниною, прямою дорогою автобану і мостами з кущами над автобаном для переходу диких звірів, ну і Токай по дорозі назад, його ми згадували ще довго попиваючи вино довгими осінніми вечорами після поїздки.

Наступний пункт Братислава, де ми мали три дні для спілкування з друзями. Спеціально в столицю Словаччини ми б не їхали, але тут була оказія. А дарма. Братислава – це дуже цікаве, комфортне місто з цікавим передмістям і околицями. Є замки, є велосипедні доріжки, дуже доступні (у порівнянні із західнішими країнами) ресторани, кафе. Місце злиття Морави і Дунаю цікаве в силу багатьох причин, також пішохідний міст в Австрію, а що ви думали 70 км і Відень. Виявляється, що тут також вирощують виноград і роблять вино. І замки тут з цікавими історіями і дуже приємними гідами.

Дорослі наспілкувалися, діти познайомилися. Всі гарно провели час.

Декілька годин і ми із забитою вщент машиною (бо у всіх два гардероби – гірський і для моря, а ще самокат і ще щось там) із сонячної Словаччини під супровід невеликої мряки із спеки перебралися в прохолодну Штирію.

Висновки

Їхати з дітьми треба, зміна середовища дуже позитивно впливає на всіх. Труднощі організації є у випадку будь-якої поїздки. Подолання труднощів дозволяє нам отримати досвід і ми стаємо страшенно гордими за себе і своїх дітей.