Аральське море взагалі то не море, а озеро. Така перша думка промайнула в мене, коли в соцмережах побачила новину про нову книжку. А потім, де той Париж, а де те нещасне море?Париж в Єропі, море в Азії, а між ними не тільки відстань, а й величезна культурна відмінність у сприйнятті світу, що живуть в цьому місті та навколо водойми. Цікаво було, що мала на увазі авторка, коли писала цю книжку. Про те, що добрих новин з Аральського моря не може бути. Чи можливо таше життя таке, як Аральське озеро, ландшафт навколо якого покращили настільки, що стало причиною загибелі солоного озера.

Останнє, що я читала про Париж, був Собор Паризької Богоматері у чудовому українському перекладі. Відтоді на враження від міста накладалися тільки сухі факти про світові столиці та повідомлення з новинних сайтів. Уявлялося, що французька столиця це не тільки такий собі культурний центр, де відбуваються події світового значення, це велике місто з купою притаманних мегаполісу побутових та комунікаційних проблем. Тут змішалися, люди, культури, релігії та перетнулися шляхи шукачів вражень, порятунку від злиднів та політичних переслідувань. Образ французької столиці сформований у нашій уяві прочитується тут по іншому. І це дуже добре. Тому Париж у романі це тільки про традиції, це про сучасних парижан, незалежно від походження. І я дуже рада, що Ірена Карпа обрала це місто головним місцем, де розгортався сюжет роману. Сучасна Європа одним поглядом через іронічний погляд авторки.

З самого початку промоції цього роману, я розуміла, що написане варте уваги і що історія про дівчат шляхи, яких перетнулися у свтовій столиці моди, культури і ще багатьох цікавих явищ не може бути нудною. Я не мала чіткого розуміння як можна купити цю книжку. Читала про її презентації в Україні, Парижі, а сама була в той час в Берліні. Стало зрозуміло, що електронна версія якщо і з’явиться, то не скоро. Через навал інформації у соціальних мережах в мене почав з’являтися азарт щодо її купівлі, бо видавці та авторка зробили на неї моду і смартфонні люди почали читати. І я вважаю, що це успіх.

Де ще, як не у Франківську вполювати цю об’ємну з незрозумілими блискітками на обкладинці і дуже захопливу в середині новинку. Це сталося за збігом дуже цікавих обставин і за декілька днів до відльоту назад в Берлін. І з автографом.

Я не люблю читати книжки частинами, розтягуючи читання на місяці. Виходячи з того, що книжка досить велика, то в берлінському с-бані її особливо не потягаєш. Тому я дивилася на товсту книжку у цікавій обкладинці з досить дивними блискітками та намальованими капсулами на обгортці, яка чекала свого часу. Щось мало статися незаплановане, що я змогла спокійно прочитати цей гросбух з майже шестисотнями сторінок. Життя повне несподіванок, не завжди приємних, але все ж. Ми з сином захворіли до стану лежати в ліжку, що було використано для читання. За три дні я познайомилася з пригодами головних героїнь і дізналася багато нового про Париж.

Історія гарна, динамічна, реалістична, без прикрас, часом іронічна до сарказму, добре читається і головне пов’язана з реальними подіями в Україні. Ниточка з українських поселень, що формує строкатий орнамент європейської тканини. Атмосфера парижських, нормандських, каталонських та інших навколопаризьких локацій передана дуже вдало. Хочеться туди поїхати і побачити на власні очі. Кожна з героїнь тут знаходить свої локації, які відповідають настрою. Париж, де відбулися більшість подій роману для мене також один з головних героїв.

Всі головні героїні самодостанті, хоч місцями і псіховані, з різими проблемами та трохи лабиринтистими їх рішеннями. Історії реальні та цікаві. Спочатку, доки шляхи героїнь не перетнулися склалося враження, що дивишся чотири фільми на різних каналах, які постійно перемикаються. Герої чоловіки, яких тут багато, дуже різні за харакетрами, життєвими цінностями та й власне баченнями жінки. Для мене дуже очевидний цей ледь вловимий постсовєцкий менталітет, а також старі добрі галицькі (нє, не пляцки) ментальні вихиляси. З Богданиного життєпису ми дізнаємося про українських студентів в європейських вишах. З Машиного про феменістичний рух та його досить своєрідний зворотній бік цього всього. Хлоя потерпає від цинічної корисності в здавалося б виключно творчій тусі та мстить позбавляючи життя людей і живе постійно на межі. З історії Рити ми дізнаємося, що матеріальний комфорт часто може вартувати емоційного виснаження. В деяких ситуаціях впізнаєш своїх українських знайомих, що розчинилися в європейських мегаполісах, або є успішними резидентами новомодних резеденцій у великих містах. З оцими їхніми, що люди скажуть, або з вічними пошуками покровителя. А також з такими важливими життєвими радостями як добре вино, чи новий одяг. Це ні добре, ні погано. Просто так є.

Через призму цих героїнь показано зріз суспільства, по великому рахунку двох генерацій українців на долю яких припав світоглядний вибух руйнації совєцкого світогляду та побудові чогось нового. Нові цінності свободи деколи могли бути досить своєрідно прочитані та протактовані. На конкретних прикладах розуміти це дуже цікаво.

Історія про Париж, українських жінок в Парижі вийшла вдалою, захопливою, роман читається на одному диханні. Довгі (чи напевно краще сказати товсті) книжки вдаються Ірені дуже добре. Моє враження, що книжка розрахована на переважно на жіночу аудиторію (від 16 і далі), а також буде цікава і чоловікам. Окрему увагу заслуговує опис цікавих місцин французької столиці.

Було б дуже цікаво, якби історія мала продовження. Навіть не дивлячись на трагічну загибель однієї з героїнь. Ще багато недорозказаного є в цих паризьких історіях. Тому чекаємо на продовження, або принаймі на сценарій до фільму. З цього вийшов би чудовий серіал, перефразовуючи одного сучасника, скажу я на завершення.

P.S. Книжку я прочитала у вересні, а от відгук провисів у чернетках, ах до листопада. Враження від книжки не змінилося.