Якщо бажання надихати свою дитину власним прикладом читання є, а можливості осилити дорослу книжку немає, Мамський блог має одну перевірену ідею. Берете одну дитячу книжку, читаєте, регочете і наступні два-три дні читає і регоче ваша дитина. І читаєте, і гарний настрій маєте, якщо до рук потрапила повість від Сашка Дериманського про вчителя початківця Остапа Квіточку. Видало цю книжку поважне видавництво Абабагаламага, проілюстрував у досить цікавий спосіб Максим Паленко. Книжка побачила світ ще у 2016 році, зявилася у нашій бібліотеці минулого літа і цієї весни нарешті потрапила нам перед очі.

Забігаючи наперед хочу сказати, що цю книжку я рекомендую читати і дорослим. Письменникам у якийсь дивний спосіб досить часто вдається передбачити майбутнє і в деталях розписати розстановку сил добра і зла. Тому якщо глибокий аналіз сучасної дійсності змушує переживати негативні емоції, скористайтеся сміхотерапією від Сашка Дериманського.

Події відбуваються в двох паралельних реальностях: в кам’янистому та темному потойбіччі, де панує дивна атмосфера хаосу та безладу та невеликому поселенні, де життя іде своїм плином з купою щоденних проблем і порядку теж не дуже багато. Історія починається з лайки, яка була оцінена моніторинговою службою потойбіччя як прокляття на адресу новонародженого хлопчика. Для служителів темних сил це дуже велика вдача таке зафіксувати, але для співробітника пекла Вельзепера це стало початком великих проблем. В іншому світі, хлопчик якого облаяла у пологовому будинку акушерка виріс, вивчився на вчителя, отримав перше робоче місце і встигає у кожному місці зібрати неймовірну кількість халеп. На обкладинці ілюстартор зобразив головного героя з букетом його смішних і не дуже халеп.

Деякі ситуації в житті можна охарактеризувати як повний триндиць. У цій історії він приходить до всіх по черзі, а деколи і одночасно: до колективу школи, коли туди приїздять інспектори, до інспекторів, коли їхня перевірка набуває несподіваних оборотів, до мешканців потойбіччя, коли в них наступає демократія і владу захоплюють грішники, до напівгаспида Вельзепера, коли він розуміє, що дарма ловив кажанів і ще в багатьох випадках. Але і такі ситуації завершуються добре. Книжка має певний психологотерапевтичний ефект: не треба боятися бути смішним і не втрачати оптимізму через халепи.

Книга цікава, динамічна та оптимістична не дивлячись на різноплановість персонажів. Оскільки книга була анонсована як пригоди молодого вчителя, то очікувано було трохи дізнатися і про його учнів. Але історій про учнів у цій повісті майже не було.

І дуже б хотілося прочитати продовження історії та дізнатися про подальшу долю героїв. Чи вдалося Остапу Квіточці змінити життя в школі, чи став він вчителем. Ну і як склалося життя в закоханих мешканців потойбіччя в реальному світі після того як вони побачили небо. Ну і чи написав і захистив докторську Павло Панасович. Цікаво, правда?

Можна читати у жаркий літній день ховаючись в холодку і вишукуючи в мисці полуницю чи черешню, або в літню прохолодну мряку посьорбуючи какао, чи уголос з друзями на відпочинку. Приємного читання!

Мамський блог має декілька дописів про відпочинок за межами України. Для нашої сім’ї мандрівки цікавими українським локаціями є чимось звичним, тому ми не сильно акцентували на цьому увагу. Нам є про що розповісти. Сьогодні ми опишемо як відпочивали в Карпатах дві мами та п’ятеро дітей. Справа в тому, що тати мусять працювати, а деякі канікули в школах та садках за тривалістю погано корелюються з можливостями відпустки обох батьків, тому одного разу було вирішено з спекотних міських вулиць на деякий час перебратися до свіжих яремчанських потоків.

• 

Так як завдання полягало в тому, щоб до місця відпочинку було зручно добиратися з Києва та Івано-Франківська, то обрали місцем відпочинку Яремче. Це кліматичний курорт, який добре підходить в першу чергу для сімейного відпочинку. Тут є житло на будь-який смак, а також цікаві можливості щодо прогулянок на невеликі відстані. В центрі містечка є атрибути сучасного мегаполісу (кафе, супермаркети і т.і.), а за декілька десятків метрів готелі на горбах серед повної тиші, коників в траві і решти атрибутів спокійної сільської ідилії. Наша сім’я неодноразова проїзджала через Яремче до більш віддалених локацій в Карпатах і бачили юрби дітей, дорослих і старших туристів і звичайно було цікаво, що там всі роблять. Тож влітку 2017 ми знайшли відповідь на це запитання. Після пошуку в інтернеті вдалося знайти готель (через соціальні мережі), де важливим моментом було те, що він дружній для гостей з домашніми тваринами. Ок, подумали ми з дітьми проблем теж не повинно бути. Так ми поїхали в гості до яремчанського слона.

Такий краєвид можна побачити з садиби Панорама, де зупинилася наша команда. Велика простора садиба з великим спільним простором (де можна гратися поза номерами)в будинку та зручно облаштована надворі. Дітям, сподобалося, бо в садибі були пісочниця, гойдалки, альтанка, місце для бігання, гри і багато простору. Коли було жарко, дощило, чи інші обставини, які не сприяли гулянню, то ми могли всім загалом знаходитися на території садиби. Зручно до центру міста та недалеко до найпростіших прогулянкових маршрутів до лісу, струмків, річок та водоспадів.

Панораму доповнила і можливість погуляти на невеликі відстані навіть з малюками. Шум води, розглядання сонця через листя, краплі води в складках каменю, жуки, камінці, водоспади та водоспадики – це мало дуже гарний розслабляючий ефект.

Цікавим було те, що відпочинкові маршрути багатьох сімей можуть перетнутися в Яремче. Ми випадково зустріли наших знайомих з Києва і трохи погуляли разом на водоспад і ведмежою стежкою.

Безперечно яремчанська туристична інфраструктура не завжди відповідає запитам сімей з дітьми. Бракує публічного відпочинкового простору, але це добре компенсується можливостями погуляти, походити та побути серед природи.