Коли починала цей блог, то думала, що це буде такий собі щоденник з нотатками, де буде фіксуватися хронологія дорослішання моїх дітей і звірка цього всього з рекомендаціями лікарів та психологів. Життя часом вносить досить цікаві корективи у наші ретельно розписані стратегії та детально сплановані плани. І це те тому, що ми не вміємо щось добре  робити, а тому що життя повне несподіванок. Трохи не вийшло писати все вчасно, так як планувалося, через ті таки мамські клопоти, але матеріалу зібрано достатньо (текстів на пожмаканих папірчиках, файлах без імені з папки різне, фотографій з розмитими мармизами на фоні фантастичних краєвидів), щоб трохи описати свій досвід. Можливо він знадобиться іншим, а можливо просто залишиться висіти тут. Часто мені не стільки бракувало порад, наскільки інформації про те як інші батьки переживають ці декретні ситуації, виходять з мінімальними емоційними втратами з тотального недосипу, перевтоми і вміють під цими всіма нашаруваннями бачити найголовніше щастя. Тому мабуть цей блог такі собі хроніки декретних часів з елементами мемуарів. Події, які переживають батьки після народження дитини та ситуації в які потрапляють  які були набагато крутіші, ніж самі просунуті командні та індивідуальні тренінги в бізнесі.

В будь якому разі всі навіть маленькі перемоги треба святкувати,  і розуміти що ті самі поразки помилки є невід’ємною частиною нашого досвіду. Не втратити здатність любити і поважати свого партнера та свої дітей, які в будь якому разі є подарунком долі.

Батьківство це один з періодів нашого життя, який запрограмований природою. Хтось переживає його, а хтось знаходить себе в іншому.

Перша проблема з якою стикаються в першу чергу більшість сучасних жінок, які стали матерями – це вибір між сидінням вдома (ну це так вважається, насправді варіантів для активності набагато більше) і виходом на роботу. Що робити? Українське суспільство часто живе за принципом і так зле (погано) і так недобре. І з усіх інформаційних каналів тисне на новоспечену мамусю. Як тисне не буду описувати, бо всіх і так знають. Тут важливо реально оцінити свої сили і максимально зрозуміти ситуацію. Є потреба скоротити післяпологовий період до декількох місяців і виходити на навчання роботу якмога швидше чи це все може трохи почекати. Це є персональний вибір кожної мами. Як краще буде мамі та її дитині найкраще знає мама. Звичайно мама моє володіти елементарним набором знань про те, що відбувається з її організмом після пологів ну і про те, чого потребує новоприбулий член родини.

Вставлю тут своє маленьке спостереження про необхідні знання і червону нитку. Часто червона нитка на руці спочатку мами, а потім дитини покликана уладнати незрозумілі моменти у підготовці до пологів та проблемні ситуації у догляді за дитиною. Відкрию один секрет є такі спеціальні курси, де люди з професійними знаннями про це все розказують. Як розуміти, що відбувається з тобою під час пологів, що важливо розуміти у перші години після народження людини і далі за списком. Вони є обов’язковими до відвідування, але більшість жінок вважають, що все краще підкаже червона нитка. На жаль. (Червона нитка – це такий оберіг від нечистої сили і злого ока, якщо шо).

Моя перша декретна відпустка тривала трохи більше року, а потім мені довелося працювати спочатку на одній, а потім на двох роботах. Під час сидіння вдома я мала контакт з офісом і навіть невеликі задачі і такі самі невеликі доходи.Такі були обставини. Ми з чоловіком втрапили в халепу доларовий кредит, мати який у 2008 році і наступні п’ять років було не тільки дуже смішно, але і затратно у гривневому еквіваленті. До виходу мами на роботу грудне вигодовування було зведено до одного разу на день, дочка сама почала ходити на горщик десь після року (потім передумала десь через пів року, а потім через два місяці згадала знову :)). Близько року дочка була більшу частину дня з моєю мамою, своєю бабусею. А в два роки і два місяці пішла в садок. З однією дитиною взагалі все просто. Найважливішим є виробити приблизний розпорядок дня для малючка і трохи організуватися для мами. Перша моя декретна відпустка була в Києві.

Мій другий декрет із сином закінчився в серпні 2018, коли йому виповнилося три роки. Закінчився тому, що з’явилося місце в садку. З грудним вигодовуванням ми розпрощалися в два роки і три місяці (вихід на роботу в рік виглядав геть нереально), горщик використовувася, але підгузки ми ще носили в сумці, говорив мало тільки про базові потреби. Тобто був готовий так собі до садка аж в три роки. Потреби виходити на роботу раніше не було, оскільки старша дочка потребувала підтримки з шкільними позашкільними моментами, а наймати няню на постійну зайнятість і оплачувати за її послуги майже всю свою зарплату було не дуже цікаво. Хоча няня була в моїй декретній історії. І цілком виправдала мої очікування, але про це згодом. Другий декрет почався в Івано-Франківську, а закінчився в Берліні.

До чого я виписую ці хронології з мого життя, до того, що часто ми плануємо одне, а може вийте по іншому. І до того, що декрет це не дорівнює деградація. Наприклад няню я наймала для того, щоб покращити свої навики фотографування, а коли чекала місця в садку з сином, то переглянула багато навчального відео до якого не доходили руки. Часто декрет це зупинка для перезавантаження, щоб рухатися далі. Діти як ніхто організовують нас і наповнюють наше життя радістю. Важливо навчитися цінувати те, що маємо, а не жалкувати за тим що могло б відбутися.