Ось уже кілька років ми із задоволенням відстежуємо модні новинки дитячої літератури від видавництва “Фонтан казок”. Це чудове джерело цікавих історій для дітей і прекрасних віршів влилося в потік української дитячої літератури не так давно, але за невеликий час встигло втамувати спрагу багатьох юних читаців.
Моя особиста історія знайомства з видавництва почалася з пошуку книжок доступних для читання першокласників. Моя дочка пішла у школу з шести років і всіляко ігнорувала уроки читання. Мало того зміст Букваря став її особистим опонентом і вона всіляко ухилялался від читання текстів. Причин було чимало, більшість від неї незалежних і зумовлених захистом від того спаму, який пропонували в школі. Навчити дитину читати зобов’язані рідні, повідомили нам на батьківських зборах, школа тільки перевірить як це їм вдалося подумала я. Відбиваючись однією рукою від того абсурду, що виник в моєму житті, іншою я наполегливо гуглила, що б такого почитати моїй дитині. Про те як нам всім (мамі, татові, бабусі) вдалося переконати дочку читати я розповім окремо, а от перелік книжок цікавих до прочитання сформувався досить цікавий.
Почалося з того, що мені випадково вдалося знайти і придбати за один клік Лауреатів Андерсенівської премії виданих українською. Дитина почала читати потроху, бо чекати доки у всіх з’явиться час не було терпіння. Історії про Яна і Янеке були маленькими, речення простими і найголовніше те, що їй це було цікаво. Найголовніше, що серія придбана у Видавництві Жупанського (а видана Юніверсом) була досить скромної якості. Цікаво. Це було ключове слово. Що цікаво історії про реальних дітей. Проте була невелика нестиковка – ці історії відбувалися десь років так двадцять-тридцять тому, а деякі іще давніше. Щось середнє між казкою, де все вигадане та історією з життя, де подробиці не завжди зрозумілі.
І тут одночасно через соціальні мережі та через афіші книгарні Є, які в Івано-Франківську висять у самих потаємних місцях ми дізнаємося, що…є книжки про дітей, які живуть в Україні, є вірші про зайчиків, чупакабру і за руку з черепахою можна погуляти. І це все презентує видавництво з назвою “Фонтан казок”. “Треба піти на презентацію сказала” – сказала я, “Добре” – відповіла дочка. А це виявилося не просто добре, а й дуже добре. Книжки підписані головним (наголос на цьому слові з вуст дочки звучав переконливо) редактром, а також ілюстратором і автором це не просто так. Це вже читається цікавіше, автори справжні, не з портретів. Все по чесному.
Потім ми ходили на інші презентації цього та інших видавництв до книгарні Є і друзів приводили. Це стало гарною традицією знайомства з новинками. А також люб’язний Іван Андрусяк проводив для доньчиних однокласників таку собі камеральну презентацію Стефи і Чакалки. Всі сиділи з відкритими ротами, навіть вчителі. А реготали так, що аж книжки в бібліотеці попрокидалися (зі слів одного учасника).
Ще ми познайомились самі, а також розказали друзям про Мікробота. І навіть ті, хто раніше в книжках дивився тільки малюнки, сказали, що ці історії це справді круто. А коли вийшло продовження про Мікробота, то радості не було меж.
Ну і окрема вдячність за нескладухи Говорухи. Пореготали всі, кому книжка потрапила перед очі. Чекаємо продовження, що сказати.
Замість висновків
В теперешній час, коли люди спілкуються картинками і еволюція несподівано повернула у бік наскельних символів, дуже важливо навчитися читати і розуміти тексти, відчувати вірші. Особливо актуально це в україномовному сегменті, де твори доробок власного авторства не достатньо популярний. Все те, що діти сприймають через книжки, розвиває не тільки розумові здібності, а ще впливає на здатність комунікувати (співпереживати, сміятися, співчувати, переживати невдачі) та емоційний розвиток. Дитина може бути нашпигована різною інформацією, мати відмінні навики рахування, блискучу техніку читання (вже ніби відмінили), знати купу іноземних слів і фраз, а в емоційному плані мати суцільний стрес і бути закритою до спілкування. Тому читайте книжки, декламуйте вірші, створюйте свої версії продовження історій разом зі своїми дітьми.