Ну от після п’яти днів добирання і гостювання, ми нарешті прибули в саму середину Австрії. Гори тут ще не дуже високі, урбанізація лагідна, немає чітко вираженої різниці між невеликими містами і селами. Одна з дев’яти земель Штирія (англ. Styria, нім. Steiermark) в чудовій Австрії ( англ. Austria, нім. Österreich) перед нами. Гори, річка Мур Mur (чи Мура, як киця), тиша, що заколисує разом із шумом води. Ура, ми знайшли те, що шукали, прохолоду, гори, чудові краєвиди! Невеличка громада (більше всього нагадує гірське село з віддаленими будинками на горбах і більш щільною забудовою біля долини річки) Sankt Georgen ob Murau (Святий Георг біля Мурау) і приватна садиба Casa Mia на тиждень стали нашим місцем проживання.

Перед цією поїздкою ми не читали путівники і рекомендації щодо визначних місць (не було часу і бажання). Знаєте рекомендації дуже часто навішують якісь стереотипи і втрачається ота сама чарівність місця, яка утворюється природою, людьми та їхнім стилем життя. Пам’ятки – це в першу чергу як було, а хочеться спочатку знати як є.  Цікавих історичних місць в Австрії чимало: замки, палаци, сакральні споруди, звичайні житлові будинки, пам’ятники на вулиці, рукотворні і природні парки. І це все дуже гармонійно поєднане, прикрашене квітами, обгороджене рівно підстриженою травою, чи невисокими кущами. Так ніби і приватно, і публічно водночас. Ще тут в очі кинулася така собі дуже приємна промоція монастирів та їхніх традицій: історія і сучасніть в одному місці. Наступного разу попри гори заїдемо обов’язково.

Як ми вибрали це місце? За допомогою відомого всім Букінгу та певних знаків. Якщо в цьому поселенні є канатна дорога (це важливо навіть влітку) – нам сюди треба. Правда на цей раз ми дорогою не скористалися, ходили ногами, але місце нам дуже сподобалося.

Будинки і господарські будівлі тут різних часів: від старих ферм до модерних готелів з невеликою локальною стилізацією. Для нашої групи мандрівників це все побачити рівноцінно відвідинам музею.

Місцевість ця гориста з великою кількістю струмків і річечок та перепадів висот. Сам ландшафт (особливо рослинність) нагадує українську Ворохту. Але на рослинності ця схожість і закінчується. На жаль. Асфальтовані дороги до ферм, що функціонують на висоті близько 2000 м, невеликий культурний стрес від того, що попри гірську дорогу їде трактор і обрізає кущі, що альпійські молочні продукти це не просто реклама та маркетинг, а цілковита реальність. На кожні 5-6 поселень невеличка сміттєсортувальна станція. І хоча ти їдеш попри ці будівлі з відкритим вікном, якимось дивним дивом специфічний запах відсутній. Ну а про маркування доріг, доріжок стежок, яке зрозуміле і доступне навіть якщо ти німецьку чув декілька разів в житті.

Спочатку нашого перебування тут, трохи задощило, а у тата намалювався цілий вільний день. Ну ми не довго думаючи, сіли в поїзд (старовинний, взагалі то, як зауважила наша дочка) і поїхали дивитися, що там за горами, по долині річки Мур. За горами виявилися інші гори, правда іншої федеральної землі Зальцбург і кінцева станція у містечку Тамсвег (Tamsweg). В поїзді було цікаво всім, навіть найменшому пасажиру. Ще співав спеціально запрошений фольклорний співак дуже відомі іншим пасажирам пісні, а ми просто слухали, якої співучою може бути німецька мова.

 

 

І ось, гори димлять… Така собі альпійська версія з маленькими сніговими вершечками.

Ще трошки і містечко Тамсвег (Tamsweg) перед нами. Гори і долина річки, старі будівлі та сучасне мистецтво. Ну і звичайно, чудові маленькі сквери та парки для дитячого дозвілля. Поки батьки розглядають гори та архітектуру, молодші учаснки мають гарне дозвілля. Якщо є бажання затриматися подовше, ідеї можна глянути тутhttps://www.tamsweg.info/en/walking-and-trekking-tamsweg-lungau.html

 

Прогулянка вгору теж була цікавою. Спочатку струмки, потім корови, потім дерева з бородами (через прохолоду і вологість лишайники тут не просто великі, а здоровенні), потім полонина з видом ах, маленький пікнік і назад, бо захмарилося. Випробували переноску для малят, погуляли, подивилися, побули разом і залишилися задоволеними. Бо ніщо так не радує, як проведений разом час у гарному місці.

Ну а ще ми їздили на прогулянку до озера. Хоча погода була вітряна, настрій у всіх був чудовий. Гірська дорога, чудові краєвиди. І найголовніше, для нас те, що всюди раді гостям з дітьми. Маленькі та великі ігрові майданчики, туалетні кімнати зі спеціальними столиками підставками для дітей. Дрібниця, але така важлива.

 

Замість висновків

У переліку пропозицій для відпочинку є досить широкий вибір від все включено до мандруємо куди очі дивляться. Безперечно для відпочинку з дітьми варіант, коли все чи може хоч аніматор для дітей включене це добре. Завжди хочеться розуміти альтернативу. Вона є. І наш відпочинок в центральній Австрії, переважно сільскій Штирії цьому підтвердження. Всі були зайняті, на свіжому повітрі з варіантами прогулянок, з можливістю приготувати те, що тобі хочеться. З деякою гнучкістю для тата, який першу половину дня працював. З можливостями десь подітися в дощову погоду (вузькоколійна залізниця, невеличкі локальні музеї та і аутлети врешті решт в невеликій часовій доступності).

Що тут робити з дітьми? Гуляти, ходити по горах, витріщатися на корів, що пасуться на високогірних полонинах, купатися у відкритому басейні (нам не довелося, бо було прохолодно), кататися на поїзді, що димить, їсти хлібчик з пекарні, просто слухати тишу у супроводі гірського струмка, дивитися на дощ і веселку і відпочивати від перенасичених шумом і спамовими повідомленнями міст. Гори тут доступні для одноденних виходів, та і для прогулянок на пів дня.

Ну і може хто надумає включити цю частину Австрії в свій літній маршрутний лист, то подробиці тут https://www.steiermark.com/en/trip-planning/summer

А ми їдемо далі, там де гори вище і на вершинах лежить сніг влітку. Далі буде…

 

 

Ось уже кілька років ми із задоволенням відстежуємо модні новинки дитячої літератури від видавництва “Фонтан казок”. Це чудове джерело цікавих історій для дітей і прекрасних віршів влилося в потік української дитячої літератури не так давно, але за невеликий час встигло втамувати спрагу багатьох юних читаців.

Моя особиста історія знайомства з видавництва почалася з пошуку книжок доступних для читання першокласників. Моя дочка пішла у школу з шести років і всіляко ігнорувала уроки читання. Мало того зміст Букваря став її особистим опонентом і вона всіляко ухилялался від читання текстів. Причин було чимало, більшість від неї незалежних і зумовлених захистом від того спаму, який пропонували в школі. Навчити дитину читати зобов’язані рідні, повідомили нам на батьківських зборах, школа тільки перевірить як це їм вдалося подумала я. Відбиваючись однією рукою від того абсурду, що виник в моєму житті, іншою я наполегливо гуглила, що б такого почитати моїй дитині. Про те як нам всім (мамі, татові, бабусі) вдалося переконати дочку читати я розповім окремо, а от перелік книжок цікавих до прочитання сформувався досить цікавий.

Почалося з того, що мені випадково вдалося знайти і придбати за один клік Лауреатів Андерсенівської премії виданих українською. Дитина почала читати потроху, бо чекати доки у всіх з’явиться час не було терпіння. Історії про Яна і Янеке були маленькими, речення простими і найголовніше те, що їй це було цікаво. Найголовніше, що серія придбана у Видавництві Жупанського (а видана Юніверсом) була досить скромної якості. Цікаво. Це було ключове слово. Що цікаво історії про реальних дітей. Проте була невелика нестиковка – ці історії відбувалися десь років так двадцять-тридцять тому, а деякі іще давніше. Щось середнє між казкою, де все вигадане та історією з життя, де подробиці не завжди зрозумілі.

І тут одночасно через соціальні мережі та через афіші книгарні Є, які в Івано-Франківську висять у самих потаємних місцях ми дізнаємося, що…є книжки про дітей, які живуть в Україні, є вірші про зайчиків, чупакабру і за руку з черепахою можна погуляти. І це все презентує видавництво з назвою “Фонтан казок”. “Треба піти на презентацію сказала” – сказала я, “Добре” – відповіла дочка. А це виявилося не просто добре, а й дуже добре. Книжки підписані головним (наголос на цьому слові з вуст дочки звучав переконливо) редактром, а також ілюстратором і автором це не просто так. Це вже читається цікавіше, автори справжні, не з портретів. Все по чесному.

Потім ми ходили на інші презентації цього та інших видавництв до книгарні Є і друзів приводили. Це стало гарною традицією знайомства з новинками.  А також люб’язний Іван Андрусяк проводив для доньчиних однокласників таку собі камеральну презентацію Стефи і Чакалки. Всі сиділи з відкритими ротами, навіть вчителі. А реготали так, що аж книжки в бібліотеці попрокидалися (зі слів одного учасника).

Ще ми познайомились самі, а також розказали друзям про Мікробота. І навіть ті, хто раніше в книжках дивився тільки малюнки, сказали, що ці історії це справді круто. А коли вийшло продовження про Мікробота, то радості не було меж.

Ну і окрема вдячність за нескладухи Говорухи. Пореготали всі, кому книжка потрапила перед очі. Чекаємо продовження, що сказати.

Замість висновків

В теперешній час, коли люди спілкуються картинками і еволюція несподівано повернула у бік наскельних символів, дуже важливо навчитися читати і розуміти тексти, відчувати вірші. Особливо актуально це в україномовному сегменті, де твори доробок власного авторства не достатньо популярний. Все те, що діти сприймають через книжки, розвиває не тільки розумові здібності, а ще впливає на здатність комунікувати (співпереживати, сміятися, співчувати, переживати невдачі) та емоційний розвиток. Дитина може бути нашпигована різною інформацією, мати відмінні навики рахування, блискучу техніку читання (вже ніби відмінили), знати купу іноземних слів і фраз, а в емоційному плані мати суцільний стрес і бути закритою до спілкування. Тому читайте книжки, декламуйте вірші, створюйте свої версії продовження історій разом зі своїми дітьми.

Замість вступу

Ми мандруємо давно і досить часто. Найбільший досвід мандрування у нас на власному авто. Літній формат ми реалізуємо за принципом гори-море. Деколи виходить, деколи ні. Коли чогось не вистачає в цьому геніально простому плані, то на гори дивимося з вікна, чи море заміняє маленький басейн чи миска з водою в холодку під яблунею. Опис цієї подорожі літа 2016 року я відкладала декілька разів. Причиною була не тільки відсутність часу, а й наявність певного стресу під час цього мандрування. Цю поїздку можна було б назвати: “Один фрілансер і мама в декреті не рахуючи двох дітей”.  Кожен дорослий був з якоюсь торбинкою стресів і тривог. Зараз я дивлюся на ці фото і розумію, що це була, хоч і важкувата мандрівка, але все таки незабутня. Ще вона була трохи нереальна для сім’ї з двома дітьми. За час майже п’яти тижнів в Європі наша сім’я отримала не тільки чудові враження, а й дуже добрий досвід комунікації та навички профілактики стресових ситуацій.

План дій

Це було у “важкі” добезвізові часи, тому пакет дозвільних документів для виїзду за кордон України потребував і грошей і найголовніше часу. Так, як Посольство Австрії видавало візу на фіксовані дати для перебування в Австрії та інших країнах ЄС (але не довше, ніж в Австрії сумарно), то співставивши наші можливості та побажання, ми вирішили забронювати гори в Австрії, та море в Хорватії та  побути в Європі цього разу подовше. Щоб наш сімейний бюджет не просів від реалізації наших побажань, ми вибирали локації поглухіше і подалі від популярних туристичних маршрутів. В Австрії в першу чергу цікавила сільська місцевість з горами повище, а в Хорватії острови з мінімальним набором сервісів. Це вилилось досить складний план Україна, Берегово – Угорщина транзит – Братислава – Австрія Штирія – Австрія Піцталь – через гори на Італію до Хорватії – Хорватія острів Паг – Хорватія острів Гвар – Загреб – винні горби, невелике село в Угорщині – і на закуску (чи десерт) Токай – ще трохи Кошиць.  Далі  Вишнє Німецьке- Ужгород-Вітаємо в Україні.

Реалізація

До кожної поїздки зазвичай всі дуже добре готуються, але поїздка з дітьми це як спецоперація, де провал плану А має бути забезпечений планом Б і В. З дітьми жодних проблем не було. Їхали, їли, спали, гралися, слухали музику, дивилися у вікно, рахували машини, малювали ноги фломастером, кришили хлібчик і пищали, що незручно сидіти. Невеликий стрес у батьків був викликаний відхиленнями від наміченого плану, що були пов’язані з тим, що час на роботу (так зранку наш тато фрілансер працював) в середині поїздки розтягнувся до цілого дня. Бо з’явилася ідея пошукати роботу в Європі. Зараз цей гештальт закритий (роботі  тата в Європі вже більше року, він великий молодець, і ми хоч бурчали, але вірили в нього), то я можу спокійно забути цей стрес і описати всі ті надзвичайні місця, де ми були, а також розказати про тих чудових людей, яких ми зустріли.

Як це було?

Ми виїзджали з Івано-Франківська і перша наша ціль була переїхати кордон з Угорщиною у місті з великою кількістю варіантів назви Берегове, що є центром однойменного району, де живуть чудові люди, які деколи чомусь не розуміють української, можуть говорити англійською. В Берегово є дві важливі речі для відпочинку термальні води (два басейни відкритий і крита купальня) та прекрасні традиції кулінарії та виноробства. Але ми їхали далі. Перехід Лужанка – Берегшурань за неповних півгодини і ми вже слухаємо як угорською скрекочуть коники в траві. Дорога стає асфальтована, чіткіше проглядаються тротуари і велосипедні доріжки, людей мало. Ми в Угорщині, де весь наступний день будемо гойдатися по автобану у бік Братислави. Про Угорщину скажу, що вона цікава не тільки Будапештом (хоча це надзвичайно цікаве і атмосферне місто),  не тільки озером Балтоном, яке теж має свій шарм і принади, не тільки купальнями, а і своїм власним стилем життя, з фруктами, овочами, їжею в ресторанчиках, вином і безкрайніми плоскими краєвидами, які можна роздивлятися з вікна авто. На цей раз Угорщина для нас запам’яталася непристойно дешевим готелем чотири зірки, ідеально плоскою рівниною, прямою дорогою автобану і мостами з кущами над автобаном для переходу диких звірів, ну і Токай по дорозі назад, його ми згадували ще довго попиваючи вино довгими осінніми вечорами після поїздки.

Наступний пункт Братислава, де ми мали три дні для спілкування з друзями. Спеціально в столицю Словаччини ми б не їхали, але тут була оказія. А дарма. Братислава – це дуже цікаве, комфортне місто з цікавим передмістям і околицями. Є замки, є велосипедні доріжки, дуже доступні (у порівнянні із західнішими країнами) ресторани, кафе. Місце злиття Морави і Дунаю цікаве в силу багатьох причин, також пішохідний міст в Австрію, а що ви думали 70 км і Відень. Виявляється, що тут також вирощують виноград і роблять вино. І замки тут з цікавими історіями і дуже приємними гідами.

Дорослі наспілкувалися, діти познайомилися. Всі гарно провели час.

Декілька годин і ми із забитою вщент машиною (бо у всіх два гардероби – гірський і для моря, а ще самокат і ще щось там) із сонячної Словаччини під супровід невеликої мряки із спеки перебралися в прохолодну Штирію.

Висновки

Їхати з дітьми треба, зміна середовища дуже позитивно впливає на всіх. Труднощі організації є у випадку будь-якої поїздки. Подолання труднощів дозволяє нам отримати досвід і ми стаємо страшенно гордими за себе і своїх дітей.

Не так давно,  з 29 травня по 3 червня 2018 року, відшумів восьмий за рахунком великий український читальний форум Книжковий Арсенал. Сучасні технології можуть не все, але багато, тому я стежила за ним з Берліну через соціальні мережі та коментарі друзів. За побаченим у мене сформувалися два списки і з’явилися нові технічно-логістичні задачі в списку планів на літо 2018.У цьому списку торкнуся списку номер один. Зауважу, що наш читачка цього літа відсвяткує свій десятий день народження. Їй ще цікаві короткі історії з красивими малюнками, а також вона читає вже довші твори. Але ілюстрації мають бути!

В українській ментальності є такий один мотив: Все найкраще дітям. Особливо це актуально для книжок. Те чого ми не можемо навчити їх самі, деколи може навчити книжка. І цим варто користуватися, повірте.

Ще якихось десять років тому пошук гарної дитячої, а головне цікавої сучасної книжки, був не простим завданням. Зараз все змінилося. І це прекрасно. Так як сучасні дитячі бібліотеки досить часто схожі на архіви, то варіантів отримати і прочитати гарну книжку не так багато. Треба купувати, а потім мінятися чи ще якимось способом.
Так як я не є експертом з дитячої літератури, але є споживачем і читачем, то хочу описати свій досвід формування списків покупки.

Якось так склалося, що українська освіта до недавна функціонувала залучаючи тексти класиків української літератури. Про сучасних цікавих авторів могли дізнатися тільки ті, хто спеціально цікавився. Те, що ми в широкому розумінні називаємо класичною дитячою літературою не дуже добре корелювалося із запитом потенційного читача. Було таке враження, що укладачі освітніх програм не знайомі, або мають хибне уявлення про потенційного споживача читача.

Складалося досить хибне уявлення, що сучасної дитячої літератури (особливо української не існує). Але є дуже багато ентузіастів, любителів дітей та літератури, які рятували і рятують ситуацію. Деякі з них змогли перетворити видання книг на популярну професію. І завдяки їм, у наших сімейних бюджетах з’явилася стаття витрат на книжки.

А тепер до справи!

1. Книжка, яку чекали. Казки Сашка Лірника – 2, яку видали у видавництві ”Зелений Пес”. Автор – унікальна людина, яка робить для дітей більше, ніж десяток інституцій, які ми утримуємо за свої податки.
2. Це книжки видавництва Фонтан казок. В минулому році завершили на День народжені привида. Все, що вийшло пізніше і також було презентовано на Книжковому Арсеналі будемо купувати. Справа в тому, що це видавництво, що публікує сучасних українських авторів. Їх треба підтримувати.
3. Далі підемо в гості до Старого Лева. Там є з чого вибирати. На цей раз точно Дівчинка, яка рятувала книжки (все, що перекладає Наталія Іваничук варте уваги, повірте) і дещо про детектива Носика докупимо. І ще в нас в Івано-Франківську є два місця, де книжками торгують агенти Старого Лева. Вони, хоч і дорослі, але читають дитячі книжки. Поганого точно, не порадять.
4. А-ба-ба-га-ла-ма-га – це знакове видавництво для нас. Там всі дитячі книжки шедеври. Їх як скарби можна передавати у спадок. На цей раз точно Улюблені вірші 3. Ще купимо Стонадцять халеп Остапа Квіточки ну і продовження пригод Юрка Туряниці.

Це була обов’язкова програма, тобто ті книжки, які можна купити не переглядаючи. У вільній програмі подивимося в книгарні Є книжки від  Віват, Ранок і ще тих, яких ми не знали досі. А що, поки ми тут своїм зайняті, люди роблять велику і цікаву справу. І ще книжечку про маленького песика від Карла Чапека. Я читала її колись на старому жовтому папері. Тепер її первидали. Трбе знайти.

І ще дуже хочеться, щось у Чорних Овець купити.

Далі буде… Ходіть на виставки книжок, бодай віртуально і Вам не буде нудно ніколи.