Коли в Берліні рівнина, туман і дощ, то для зимового відпочинку потрібно гори, сонце і сніг. Під цей запит підходять багато місцин, бо зазвичай в лютому проблем зі снігом в Альпах немає. Але щодо сонячного світла, то це як лотерея. Тому ми вибрали країну, яка асоціюється з сонцем. І не прогадали, із семи днів в цій країні, тільки один був без сонця. Правда, як розповів один місцевий лижник, що так буває не завжди. І тут гори ховаються за хмари.
Берлін-Аеропорт Бергамо-Мілан-Ківіассо-Івреа-Аоста. Такий шлях ми подолали, щоб покататися на лижах в новому для нашої сім’ї місці. З Мілану до Аости користувалися італійською залізницею і були приємно здивовані її ціною і зручністю. Ми зробили дві пересадки і кожного разу поїзд, який нас віз ставав коротшим, а колія була ніби втиснута в гори. Це додавало інтриги, наймолодший учасник не витримав і після останньої зміни поїзда тихенько задрімав. 
Кінцева точка нашої мандрівки місто Аоста, хоч і є центром провінції, невелике і дуже затишне. Особливістю забудови є те, що з вікна чи балкону можна побачити балкон чи вікно сусіда чи гори. Інших варіантів немає. В самому місті є пам’ятки ще з римських часів. Причому забудова настільки тісна, що на римському фундаменті можуть бути трохи сучасніші (на декілька століть) будівлі, які функціонують і зараз. Це мабуть суто італійська особливість, бо така кількість пам’яток архітектури різних періодів є в небагатьох країнах.
Місто живе своїм звичним життям із елегантно вдягненими працівниками офісів і установ, з обов’язковою обідньою перервою магазинів навіть в місцях скупчення туристів іще купою маленьких деталей, які в сукупності творять цей неповторний стиль життя більш як сорока тисячного міста, що оточене з усіх боків горами.
Разом із залишками римського періоду у цьому місті багато сакральних споруд. Причому досить поважного віку. Церкви, монастирі за високими кам’яними огорожами, каплички є як в долині, так і на висоті катання. Ці будівлі теж багато бачили і є органічною частиною сучасного повсякденного життя. Монахині різних чинів (по різному вдягнені) зустрічалися нам в Аості майже щодня.
Не всі жилі будинки є архітектурно елегантні. Деякі з них, особливо на сім і більше поверхів в буквальному сенсі стирчать в долині. Але мабуть це плата за компактність центральної частини міста. Бо долина річки, де розташоване місто досить вузька і досить динамічно переходить у високі гори, де теж біля звивистих доріг є жилі будинки, а трохи вище готелі та садиби.
З міського транспорту були зауважені декілька автобусних маршрутів. Але ми ними не користувалися. Наш маршрут був в якісь мірі зигзагоподібний і одноваріантний. Двориками до залізничної станції, далі через підземний перехід попри невелику промислову зону до підйомника. А там на горі ми мали декілька варіантів.
Траси різні, синіх найбільше, чорні на горі, червоні умовно червоні в окремих місцях. Ціни в кафе біля станції підьомника співставні з цінами великих європейських міст. Шоку не було, перекусити було що для всіх. Біля підйомника великий супермаркет, ціни приємніші, ніж в цілодобовому в центрі міста.
В ресторан не ходили, ні на горі, ні в містечку, бо довго чекати і все таке. Каталися більше, ніж пів дня. Мама з татом по черзі, дочка весь час. Траси довгі, підьоми теж, ноги встигали відпочити. Саме містечко ввечері на недовгий час оживало переважно для туристів, а потім поступово поринало у сон.